Економіка

7 кроків, які потрібно зробити для економічного надолуження

Держава повинна стати найактивнішим агентом змін структури матеріального виробництва в Україні. Це дасть змогу зробити той економічний прорив, який ми вже давно чекаємо.

Її обов’язок — заповнити прогалини, пов’язані з дефіцитом стартових ресурсів, знань, орієнтирів, координацією, а також внутрішніми і зовнішніми комунікаціями. Все це передбачає блок дуже проактивної і практичної політики економічного надолуження. Пунктів цієї політики не так уже й багато. Ось основні з них.

  1. Зниження вартості грошей в Україні та сприяння накопиченню капіталу корпораціями і домогосподарствами. В умовах нашої економіки існує дуже багато проектних можливостей із високою ставкою внутрішньої дохідності, яких немає в розвинених країнах. Це, знову ж таки, перевага відставання. Тому фінансова політика зниження облікової ставки для умов України буде значно ефективнішою, ніж для зрілих економік.
  2. Зміна фіскальної політики, а саме — рішуче збільшення видатків на базову інфраструктуру коштом як публічних фінансів, так і державних корпорацій, що відповідають за інфраструктуру. Це здешевить вартість приватних інвестицій, посилить потенціал економічного розвитку і в умовах України принесе економічне зростання. Одночасно треба підвищити шанси вітчизняних виробників скористатися можливостями внутрішніх закупівель, вирівнявши ті асиметрії, що виникають із нерівних умов доступу до фінансів чи технологій. Тоді можна бути впевненим у компенсації цих суспільних видатків майбутніми податками від зростання виробництва в нових секторах.
  3. Оприлюднення індикативних (прогнозних) планів економічного розвитку на коротко- і середньострокову перспективу (3—5 років) і пояснення суті цих планів суспільству. Йдеться не про архаїзм доведення обсягів виробництва чогось і комусь, а про очікувані макроекономічні показники та видатки на економічну діяльність (держзамовлення). Це внесе елемент передбачуваності, такий необхідний для планування інвестицій приватним сектором.
  4. Збільшення видатків на розвиток на регіональному рівні, зокрема на ту ж інфраструктуру. Координація центральних планів із планами місцевих громад і вимога професійної розробки відповідних реальних планів розвитку в регіонах. Те, що розроблене зараз, має зазвичай формальний характер.
  5. Проведення професійного технологічного аудиту, який реально покаже, в яких напрямах Україна може здійснити власні прориви чи утримуватись на передових позиціях у науково-технічних розробках. Ці напрями мають бути підтримані через розподіл ризиків у їх фінансуванні між державою та венчурними інвесторами, а також підготовкою студентів відповідних спеціальностей.
  6. Здійснення зовнішніх комунікацій із міжнародними корпораціями з приводу організації ними випуску в Україні продукції, яка має ознаки порівняльних конкурентних переваг виробництва в нас. Надання їм індивідуальної підтримки та стимулів. Така активність має бути масштабною і підготовленою, а не епізодичною і формальною, як це було досі. Тобто треба знати, з якими корпораціями і в яких країнах говорити. Це нескладно визначити експертно. Наведені пункти 1—3 цьому дуже сприятимуть.
  7. Одночасно слід змінювати суспільні настрої апатії й відсторонення. Те, що вже відбувається в Україні, досі небачене. Бо Україна за десятки років проходить той шлях розвитку, який інші країни проходили за сотні. Отже, потрібне збільшення ділового контенту в засобах масової інформації, зокрема збільшення повідомлень про успішні історії, критична маса яких дуже швидко зробить свою справу.

Особливістю сучасного світу є миттєве поширення інформації, як сприятливої, так і негативної. Тому інформація про інвестиційні можливості України з вуст авторів історій успіху дуже швидко здійме хвилю здорового ажіотажу й інтересу до України.

Детально політика структурних змін промисловості України ще потребує доопрацювання, однак комплексу вище перелічених заходів уже буде достатньо для критичних зрушень на користь інвестиційного процесу, з якими індустріальна політика країни пов’язана вирішальним чином. Ідеться саме про прямі інвестиції в ті сектори переробної промисловості, які мають порівняльні переваги і поява яких означатиме диверсифікацію та технологічне зростання промислової структури. Інакше кажучи, цей процес можна назвати вертикальним рухом, або захопленням вищих ланцюгів створення доданої вартості.

Федерація роботодавців України

Залишити коментар