Суспільство

Інклюзивний простір – який він?

В багатьох слово “інклюзія” асоціюється з потребами осіб з інвалідністю. Насправді ж це поняття охоплює широкі кола осіб: представників різних релігійних конфесій, іноземців, ВПО тощо, а отже, мова має йти не лише про пандуси чи таблички шрифтом Брайля.

Представники ГО “Наше місто – рідний дім” в рамках “Майстерні Міста” провели дискусію на тему “Створення інклюзивного простору в місті”, до якої долучилися члени Закарпатського обласного товариства інвалідів, журналісти та небайдужі містяни.

Спочатку йшлося про благоустрій, що передбачає дотримання державних будівельних норм та створення комфортного середовища для всіх жителів міста. Зокрема, Голова ЗОТІ Денис СУХОТІН звернув увагу присутніх на те, що пологі спуски чи достатній рівень освітлення в приміщеннях однаковою мірою комфортний як для осіб з інвалідністю певних нозологій, так і для людей, які в принципі не скаржаться на проблеми зі здоров’ям.

“Скажімо, мама, яка йде з дитячим візочком, також відчуває труднощі. якщо при вході в будівлю потрібно здолати кілька сходинок. А ті ж самі озвучені світлофори при яскравому денному світлі підказують, коли можна перейти дорогу”, – підкреслив Денис Юрійович.

Оскільки кожна людина індивідуальна, то її потреби так чи інакше відрізняються від потреб більшості жителів міста. Тому ми й говоримо про різні релігійні течії, заклади культури тощо.

“Так, коли почалося АТО і багато людей покинули свої домівки та приїхали зокрема і в Ужгород, можна було говорити про потреби в інклюзії для внутрішньо переміщених осіб. Аналогічна ситуація зі студентами-іноземцями, які опинилися в новому мовному та культурному середовищі”, – зазначила виконавча директорка ГО “Наше місто – рідний дім” Марина СТАШИНА-НЕЙМЕТ.

Дана тема породила жваву дискусію серед учасників заходу, які почали згадувати випадки з життя (власного та своїх знайомих), коли люди потребували уваги з боку суспільства, а не відторгнення.

Важливо відзначити, що для того, щоб процес інклюзії (за станом здоров’я, мовної, національної, релігійної та ін.) був успішним, потрібно докласти зусиль в першу чергу тим, хто її потребує. Не варто чекати того, що хтось прийде та зробить всі умови, щоб людині було комфортно. Якщо є потреба в чомусь, потрібно пропонувати шляхи вирішення існуючої проблеми, в т.ч. і власними зусиллями.

“Успішні в плані реалізації соціальної політики країни не дають людям рибу, а дають вудку та вчать ловити цю рибу. Інакше кажучи, це не буде енна кількість соціальних виплат та пільг, які нібито дають змогу компенсувати нестачу чогось, а це будуть створені умови. в яких людина зможе сама собі забезпечити ці блага”, – поділився аспірант кафедри соціології і соціальної роботи Олександр НЕЙМЕТ.

Карпатський оглядач

Залишити коментар