Суспільство

Яна Сидор: «Благодійність змінює життя людини в кращу сторону»

Минулого року ужгородка Яна Сидор стала головою правління Всеукраїнського благодійного фонду «Серце до серця». Раніше, декілька років підряд, дівчина була обласним представником нашого краю. Тепер, як зазначає Яна, обов’язки майже ті, що були, однак «навантаження у 24 рази більше». І не дивно, адже відповідальність голова Правління несе за всі області.

Усе розпочалося у 2010 році. Яну Сидор запросив тодішній обласний представник акції «Серце до серця» Микола Щадей на вручення закупленого обладнання для новонароджених у Мукачево.  Він розповів про фонд та запропонував долучитися до нього і зайнятися координацією акції по навчальним закладам. Яна погодилася. Спочатку координатор волонтерів, потім – заступник, з 2013-го року й обласний представник.

Бути обласним представником акції «Серце до серця» 5 років поспіль – нелегка справа. З чого почалася твоя громадська діяльність?

Я, закінчивши 9 клас, вступила в Ужгородський комерційний технікум, де вже через три дні пішла до студентського самоврядування, а через рік стала головою. З цього активно стартувала моя громадська діяльність.

У 2006 році створили Студентську раду Закарпатської області, де через рік стала головою. Узагалі, після школи активно розвивалися події. 2008 рік вступ до університету, згодом створення ГО «Єдине студентство». У 2010-му були перші вибори  в депутати міської ради. До речі, до перемоги не вистачило 12 голосів.

У 2017-році, ставши головою правління ВБФ «Серце до серця», ти переїхала в Київ. Як зустріла столицю і які зараз у Фонді в тебе обов’язки?

Адаптуватися в Києві після маленького містечка – важко. Там люди більш холодні. Перші два тижні було психологічно важко. Шум, велика кількість людей, неприязнь, нема такого, щоб ти за день когось зі знайомих зустрів.

Я вважаю, що Київ – не для спокійного життя, а для роботи, бізнесу і досягнення якихось цілей, розвитку. Період адаптації у мене розтягнувся. Бувало, що два тижні в столиці,  а потім кудись на виїзд у відрядження. Знову на тиждень повернулася і тур по Україні. Була, так би мовити, «лайтова адаптація»)))

Коли ти лише обласний представник, то не маєш великої відповідальності, безпосереднього доступу до розрахунків та фінансів. У фонді на голову Правління покладається багато роботи з документацією, потрібно у всьому дотримуватися порядку, контролювати закуплення обладнання, його розподіл по лікарнях, а також надавати постійну підтримку обласним представникам. Голова правління – це як той самий представник, тільки є «мозком» для всієї України і навантаження у 24 рази більше.

Потрібно витрачати багато енергії. Головне – це підтримувати обласних представників навіть морально, адже всі на певному етапі вигораємо. Інколи нам потрібна адаптація, перезавантаження абощо. Є люди, котрі у фонді більше років, ніж я. І все в них уже є. Не виникає питань «що», «для чого» і «чому». Акція «Серце до серця» – для них спосіб життя. Але, бувають у житті представників і зміни, період, коли хочеться займатись чимось іншим.

Закарпаття за кількістю зібраних грошей декілька років поспіль у трійці лідерів. Чи є якась відмінність у зборі коштів між Сходом і Заходом?

Немає відмінності між Сходом і Заходом. Відмінність є у кожній області й залежить від людей, котрі займають посади в управліннях та в адміністраціях. Велику роль відіграють представники акції, людський фактор і готовності до благодійності.

Дух українства все одно є. Луганська область долучалася до акції та збирала не маленьку суму. Вони хочуть розвиватися, захоплюються іншими областями, а ми в свою чергу – ними та їхнім бажанням рухатися вперед навіть при такій важкій ситуації.

Вони завжди дуже раді обладнанню. У Донецьку та Луганську області виникають труднощі в надсиланні обладнання, але у Краматорську і Лисичанську створено територіальні об’єднання і зараз там знаходяться дитячі лікарні. Не зважаючи на війну, люди готові об’єднуватися заради здоров’я дітей.

Чому Закарпаттю вдається стільки років поспіль показувати хороші результати?

Вважаю, немалу роль відіграло те, що була головою студентської рали області, займалася політичним життям. На основі контактів та знань й побудувалася ця робота. Людина повинна володіти комунікацією – це одна з головних рис, необхідних у цій роботі. Добре розвивати в собі вміння віднайти підхід до людей та швидку адаптацію до них.

Маючи зв’язки з вишами, з адміністрацією і розумінням бюджетної структури, мені було легше налагоджувати роботу. Усе на власному досвіді. Головне – розвиватися. Якщо взяти 10 років назад, коли всі говорили навіщо тобі це все, ти розумієш тільки згодом, що воно дає. Людина, яка не має зв’язку з активним життям, не буде розуміти, як працюють управління, як побудована структура державної адміністрації, як діє учнівське та студентське самоврядування, у чому полягає їхня важливість.

Дякую друзям, котрі завжди підтримували і допомагали, без них я б не впоралась. Команда – це залог успіху (Полюжин (Завадяк) Андріані, Полюжину Івану, Зубрицька (Ватах) Наталії, Яремі Христині).

Якими способами збирають кошти?

Є декілька напрямків збору коштів. Це долучення до всіх заходів, що відбуваються в області, організація ярмарків, виставки робіт, аукціонів.

Активна співпраця ведеться зі школами області, де учні долучаються, проводячи заходи, так само і студенти.

Цього року обласним представником акції «Серце до серця» стала голова учнівського самоврядування Закарпатської області Марія Рущак. Як проходив відбір?

Я розглядала декілька хороших кандидатур. Дехто з них вже має свої організації, фонди, тому брати на себе відповідальність не можуть, хтось планує виїжджати за кордон, але обласний представник повинен бути завжди на місці. Це людина, котра розвивається, ходить на різні події, є публічною. Вона будує свій імідж на території області.

Одного разу Марія Рущак запросила провести тренінг для учнівського самоврядування, так як її нещодавно призначили керівником учнівського самоврядування в області. Ну і я погодилася, це був перший мій тренінг. Тоді й виникла ідея запропонувати їй стати обласним представником.

Марія з радістю йшла на допомогу. Вона не перший рік в акції. Я розуміла, що це людина, яка володіє комунікацією, має легкий підхід до людей і в її силах тягнути на своїх плечах роль обласного представника. Це, насправді, нелегко. Вона, на щастя, погодилася.

У нас також нові представники у Вінницькій, Івано-Франківській та Львівській областях. Всім будемо допомагати. Найголовніше – це команда.

Що для тебе є благодійність і для чого вона потрібна?

Згадую, коли з 8 років почала їздити в село  на Перечинщину до далеких родичів. У 14 років я гуляла по полю і попросила Бога дати можливість допомагати людям. Тепер розумію, що весь цей шлях пройшла і набула знання для того, щоб моє прохання здійснилося.

Благодійність – це сукупність тієї діяльності, котру робиш безкоштовно  для інших. Але це приносить користь і для тебе. Це твій розвиток, знайомства, ти багато чому вчишся, переживаєш, розвиваєш біля себе людей, у чомусь змінюєш їхнє життя, ростеш. Помічаєш те тільки з плином часу. Люди розвиваються, знаходять себе. Є ті, котрі спробували побути у якості волонтера, якому участь у зборі коштів не підійшла.  Вони можуть зробити щось власними руками і віддати це на благодійну ярмарку. Тобто, у волонтерстві кожен може знайти свій напрямок, де можна себе реалізувати. Зараз учням потрібні не тільки сухі навчання у школі, гуртки. З плином часу людство еволюціонує. Якщо ми не будемо розвивати молодь, то ким станемо років через 10? Благодійність змінює життя людини в кращу сторону.

 

Спілкувалася Яна ТЕГЗА

Залишити коментар