Економіка

Шлях до українського “економічного дива” з досвіду Аргентини та Південної Кореї

Прекрасна та багата наша Україна. Широкі лани, високі гори, полонини, ріки, великі запаси природних багатств та дружній народ. Але, напевно, сьогодні немає нікого, хто б не розумів, що у нашій Батьківщині настали важкі часи. Як часто ми ставимо перед собою питання – куди тепер нам рухатися? Як досягнути стабільності в усіх аспектах життя країни? Відповідь відшукати непросто, але можливо.

Пересвідчитись в цьому легко: історія показує велику кількість прикладів боротьби за незалежність та свої права, помилок та неймовірних успіхів, великих зусиль, які допомогли країнам подолати всі негаразди та стати поряд з найрозвиненішими державами сучасності, а в дечому і випередити їх.

Цикли розвитку економіки Аргентини

Країна з важкою історією злетів та падінь, яка ніколи не здавалась, і тепер впевнено стала на шлях розвитку – Аргентина. Політично стабільна та економічно розвинена, країна, що не поступається нічим найбільшим країнам Західної Європи, а також Японії та США. Саме такою була Аргентина в період від перетворення з відсталої колонії на державу, що забезпечувала експорт продукції сільського  господарства та стала інтегрованою у світову економічну систему, аж до початку глобальної кризи 1929 року, коли хвиля «Великої депресії» завдала удару усім виробникам. Від цього періоду розвиток економіки країни протікав у вигляді чітко виражених, але коротких циклів: період розвитку й інфляції завершувався валютною кризою, за якою наступав період змушеного скорочення виробництва. Подібні цикли, у яких розвиток чергується з періодами спаду, надовго стали характерною рисою аргентинської економіки.

Та навіть така кількість падінь не змусила країну відступити, вона вперто прямувала тільки вперед. Після Другої світової війни економіку Аргентини намагались врятувати чимало політиків, яким хоча це й повністю не вдалось, але залишило свій відбиток та змушувало країну не стояти на місці, а постійно рухатись в пошуках нових способів виходу з кризи. У 1946 р. Аргентина стала на шлях соціал-демократичного розвитку, який обіцяв захищати інтереси робітників та здійснювати зміни на краще. Були націоналізовані центральний банк, залізниці, телефонний зв’язок, великі підприємства. Головною помилкою влади стало занедбання традиційної земельної промисловості, яка до початку кризи була головним джерелом доходів країни. Причиною збільшення інфляції стало те, що для вирішення всіх проблем просто друкувалися нові гроші.

Нова фаза у розвитку економіки

Нова фаза в історії економічного розвитку Аргентини настала наприкінці 1983 року. Новий президент Рауль Альфонсін досягнув великого прогресу у відновленні демократії та дотриманні прав людини.

1989 року до влади приходить новий уряд на чолі з Карлосом Менемом. Для того, щоб врятувати країну від чергової кризи, уряд попередив населення Аргентини, що воно повинне приготуватися до «серйозної хірургічної операції без анестезії». На увазі малась низка неоліберальних економічних реформ, завдяки яким планувалось створити вільний ринок, приватизувати державні підприємства, припинити державне регулювання економіки, лібералізувати зовнішню торгівлю та здійснювати заохочення іноземних інвестицій. Саме Менем ввів в країні курс 1 песо = 1 долар, який давав міцну прив’язку песо до долара США. Це допомогло задушити стрімко зростаючу інфляцію і прийти нарешті до стабільного фінансового становища.

Здавалося, країна нарешті змогла подолати відсталість та ступити на новий шлях розвитку. Економіка Аргентини стала інтенсивно рости, а в світі пішли розмови про «аргентинське диво». Це не дивно, адже доходи багатого населення безперервно росли. Уряд не бачив, а, можливо, не хотів бачити, що бідніша частина населення потрапила в складне становище: місцеві фабрики і виробництва поступово закривалися, будучи не в змозі конкурувати з мультинаціональними компаніями. Рівень безробіття досяг критичних 30%.

У 2001 році відбувся черговий крах аргентинської економіки. Капіталу в нестабільній економіці Аргентини більше не було, банківська сфера зупинилася. Якщо говорити про наслідки для країни, то економічна катастрофа цього року в Аргентині стала, мабуть, найважчим з усіх фінансових колапсів останніх років.

Але навіть тоді країна не зупинилася, рушійний її важіль – власний народ. Кожен аргентинець – затятий борець за свої права. Ось чому приватні страйки і демонстрації – це також невід’ємна складова життя в Аргентині. Головним завданням країни зараз є повернення довіри міжнародної спільноти і світових фінансових інститутів, підвищення прозорості макроекономічних показників, для завоювання довіри інвесторів до Аргентини.

Країна продовжує доводити, що вона гідна стати в ряд поруч з розвиненими країнами світу, і жодна перешкода, ніяке падіння не зможе зруйнувати дух патріотизму її народу та завадити досягти економічного росту.

Історія економічного розвитку Південної Кореї

Не менш вдалим прикладом для порівняння та застосування заходів, які допоможуть Україні досягти значних зрушень та стати на новий щабель розвитку економіки, є така країна як Південна Корея. Країна, яка не володіла корисними копалинами, освіченим населенням, а відповідно і кваліфікованими робітниками і найголовніше – перебуває у стані безперервної війни. Які ж висновки необхідно зробити Україні, щоб стати сильним партнером та повноцінним членом Європейського Союзу?

Корея в середині 20 століття була однією з найбідніших країн світу, ВВП на душу населення становив всього 65 доларів. Більшість території невеликої держави були гористими, що унеможливлювало розвиток сільського господарства. Економічні перспективи обмежувало те, що Південна Корея фактично була островом. Вона не мала сухопутного кордону з жодною країною світу, крім КНДР, з якою досі перебуває в стані війни, на території якої залишалися основні ланки промисловості.

На думку професора університету в Сеулі Джаспера Кіма, причиною стрімкого економічного зростання є акцент на: освіту та підвищенні кваліфікації робітників  (адже головним ресурсом країни були люди); сильну владу, яка переслідує інтереси держави; сімейний бізнес (одним з факторів економічного успіху Південної Кореї є великі конгломерати – групи  формально незалежних і самостійних фірм, які фактично перебувають у власності однієї сім’ї і під єдиним адміністративним і фінансовим контролем. Глибоко укорінений в корейському менталітеті принцип спадкової передачі влади забезпечує стабільність, яку багато хто вважає важливим фактором «корейського дива»).

На сьогодні Південна Корея є високорозвиненою країною, членом «Великої двадцятки», ВВП на душу населення в 2016 році – 27,8 тис. доларів.

За легкістю ведення бізнесу країна посідає 5 місце у світі (згідно з рейтингом Doing Business), у рейтингу Глобального індексу інновацій країна посідає 14 місце в світі, за експортом високотехнологічної продукції  Корея – 5 місце в світі, поступаючись Китаю, Німеччині, США та Сінгапуру. У 2015 році експорт технологічних товарів приніс корейським компаніям 142 млрд дол.

Корея – світовий лідер суднобудування. Корейські суднобудівні компанії контролюють 40% світових замовлень на будівництво морських суден. Один з найважливіших факторів корейського «економічного дива» – високі показники працевіддачі і продуктивності праці корейців.

Досвід розглянутих вище країн показує, що неможливого не існує, потрібні тільки бажання та політична воля. Інтереси країни повинні стояти вище інтересів окремо взятих олігархів та політиків, корупція та лобіювання не повинні мати місце в Європейській Україні.

Основними заходами для впровадження в українську економіку повинні бути підвищення якості освіти та збереження висококваліфікованих кадрів, розвиток сільського господарства, зниження рівня оподаткування, що допоможе вивести економіку з тіні та дозволить залучити іноземні інвестиції, підвищити державний контроль над вивезенням капіталів з країни, вкладати ресурси у виробництво конкурентноспроможної продукції, перетворити Україну на виробничий майданчик для Євросоюзу.

Підготували студенти 5 курсу економічного факультету УжНУ

Михайло Орбан та Владислава Ріпич

Залишити коментар