Економіка Суспільство

Чи залежить продуктивність від рівня освіти? Приклад аграрного сектору

Протягом багатьох століть наша держава славиться родючими землями. Однак час не стоїть на місті, і впровадження різноманітних технологій, підвищення обізнаності аграріїв стають необхідністю. Як це впроваджується на практиці?

За класичним визначенням освіта підсилює здібності людини сприймати, розшифровувати та засвоювати інформацію. Це фундамент, який дозволяє оволодіти навичками, необхідними для конкретних завдань. Тема освіти і аграрної продуктивності досліджується здебільшого у ракурсі загальної базової освіти та її впливу на середню аграрну продуктивність (врожайність/га), при цьому з фокусом на бідних країнах, що розвиваються. Цікаво, що саме початкова освіта має найслабший вплив на аграрну продуктивність, а ефект від освіти загалом позитивно корелює з рівнем доходу в країні. В бідних країнах, де трудомістке аграрне виробництво залишається примітивним та одноманітним, користь від освіти найменша – від знання просто немає доданої вартості, якщо немає можливості де його застосувати.

Вплив освіти у добу високих технологій стає вагомішим. І мова йде не про бідні країни. Логічно, що застосування нових (високих) технологій потребує певного рівня знань та навичок. Для того, щоб дізнатися, яка ситуація в Україні, було побудовано просту статистичну модель, де була регресована продуктивність аграрного виробництва (врожайність) на кількість випускників вищих навчальних закладів нижчих та, окремо, вищих рівнів акредитації (технікуми, училища – університети, академії) за спеціальністю сільське господарство. Результати виявилися здебільшого статистично значимими, а коефіцієнти – більшими для випускників університетів та академій. Це може вказувати на те, що важливість освіти, величина її впливу на продуктивність, – залежить не стільки від конкретних практичних знань, скільки від їх загального рівня.

Освіта як здатність сприймати та аналізувати інформацію, звичайно ж необхідна не тільки на рівні працівників, а й на рівні менеджменту. Вона допомагає бачити можливості та адекватно оцінювати ризики. Це стає особливо важливим у контексті безперервного потоку технологічних інновацій, коли критичною є здатність ідентифікувати саме ті рішення, що матимуть найбільшу додану вартість при імплементації у бізнесі. Тільки при здатності “відчувати” актуальні тренди загалом та напрямок розвитку технологій виробництва зокрема, аграрні виробники можуть залишатися конкурентними.

Великі компанії мають відповідні інструменти для того, щоб адекватно пережити майбутні зміни, при цьому досягти глобальної конкурентоспроможності за рахунок зростаючої продуктивності. Такими інструментами є: HR-політика та CSR-політика. HR, крім поточного управління персоналом, має сконцентруватися на двох стратегічних напрямах:

  • популяризація роботи в агробізнесі та її переваг. Мова йде, в першу чергу, про популяризацію серед молоді, яка швидше сприймає інновації та засвоює нові знання.
  • перехресний пошук талантів також у інших галузях – не завжди сумісних з агро. В певних ситуаціях, наявність якісної освіти та досвід роботи в схожій корпоративній структурі може бути більш корисним, ніж практичний досвід роботи безпосередньо в агро.

CSR у свою чергу має еволюціонувати зі стану банальної благодійності та сконцентруватися на виконанні більш прагматичних довгострокових завдань. При цьому безумовна прерогатива – освіта та підвищення кваліфікації. Це має бути як підтримка загальної освіти, так і проведення спеціалізованих програм для перспективних не-аграріїв. Таким чином компанії зможуть забезпечити постійний потік якісних та відповідних кадрів. Така CSR-політика буде більш ефективна також з точки зори маркетингу та PR-у, при цьому приносячи більше користі й місцевим громадам, ніж будь-яка відремонтована дорога, чи роздача безкоштовних продуктів.

Персонал та якісне управління талантами є запорукою зростання великого бізнесу та підвищення продуктивності виробництва. В Україні є таланти, які здатні працювати з найсучаснішими технологіями. При цьому у гонитві за найкращими талантами, найбільший виклик для аграрних компаній – позиціонування. Агрохолдинги мають зруйнувати міф та поширене упередження про відсталість та безперспективність галузі. Ті, хто хоч трохи знайомий з українським агробізнесом, прекрасно знають – це вже давно не так. Тільки подолавши старе уявлення про сектор та ставши привабливим та перспективним місцем праці для талановитої української молоді, великий агробізнес зможе нарешті увійти до числа флагманів української економіки та стати гідним представником “аграрної наддержави”.

VoxUkraine

Залишити коментар