Економіка

Україна-ЄС-Канада: нові моделі торговельної політики

 Чим більш інтегрованою в глобальні торговельні потоки буде країна, тим більше вона буде експортувати, тим більш конкурентоспроможною буде ставати і більше інвестицій залучати. 

11 липня 2016 року Україна та Канада підписали Угоду про вільну торгівлю(CUFTA), яка передбачає, що за кілька років більшість тарифів між двома країнами будуть знижені до нуля. Кілька місяців тому, 1 січня 2016 року, набули чинності торговельна частина та суміжні їй частини Угоди про асоціацію між ЄС та Україною. Це передбачає застосування положень Поглибленої та всеосяжної зони вільної торгівлі (DCFTA) між ЄС та Україною, що охоплює не лише зниження тарифів, але і зближення законодавства, що дозволить працювати над численними нетарифними бар’єрами, як-от технічні норми, правила конкуренції тощо. Водночас протягом кількох останніх років ЄС обговорював Угоду про зону вільної торгівлі(CETA) з Канадою, що наразі перебуває в процесі підписання і після прийняття сприятиме обміну товарами, послугами та руху капіталу між двома регіонами. З цих трьох нещодавніх угод можна дістати кілька уроків.

 

В Канаду Україна експортує менше, але країни мають міцні історичні, політичні та культурні зв’язки, і торгівля між двома партнерами розвивається швидкими темпами. Тому кращим та ефективнішим інструментом стала угода CUFTA, що спрямована на лібералізацію торгівлі, яку відносно швидко обговорили та уклали, та яка може принести швидкі дивіденди для України.

Чим більше інтегровані європейський та канадські ринки, то краще для України, тому що дотримуючись норм ЄС, українському експортеру буде легше експортувати в Канаду, і навпаки. Таким чином, двостороння угода між ЄС і Канадою насправді може мати позитивні супровідні ефекти для третіх сторін. Цей побічний аспект, який може здаватися неочевидним, полягає у налагодженні підприємницьких контактів, що заохочує експортерів та імпортерів самостійно встановлювати торговельні зв’язки, що в подальшому можуть стати дороговказами для розвитку прогресивної торгової політики.

Більше того, сьогоднішня потужна інтеграція світової економіки (те, що економісти називають «інтеграцією ланцюжків доданої вартості») передбачає, що торговельна угода між країною А і країною B може легко принести вигоду країні C. Як саме – можна пояснити на простому прикладі: припустимо, що Україна експортує в Канаду соняшникову олію, зроблену в Україні. Цілком можливо, що виробництво цього продукту потребує проміжних товарів або послуг, що імпортуються з ЄС. Виробництво українського соняшника, можливо, потребуватиме насіння з Франції, сільськогосподарського обладнання з Німеччини і добрив з Італії. Очевидно, що за таких умов більше експорту з України в Канаду означає більше експорту з ЄС в Україну, і така співпраця вигідна всім учасникам. Можна трохи розвинути приклад: канадська фірма може вирішити, що ефективний виробничий ланцюжок з виробництва соняшникової олії за участі багатьох країн – це хороша інвестиційна можливість, яка може бути вигідною завдяки власному досвіду сільськогосподарської діяльності в північному кліматі. Знову ж таки, це показує, що навіть двосторонні торговельні угоди можуть стимулювати багатонаціональну підприємницьку діяльність – принцип, який, здається, Російська Федерація не усвідомлює у своєму підході до торговельних відносин.

Протягом останніх років тема інтеграції ланцюжків доданої вартості спровокувала багато досліджень і обговорень, що свідчить про важливість лібералізації торгівлі з точки зору не лише експорту, але й імпорту. Конкурентоспроможність у сфері експорту передбачає можливість закуповувати найдешевші чи найкращі проміжні товари для виробничого процесу. У зв’язку з цим укладення преференційних торговельних угод з багатьма партнерами є навіть вигіднішим для побудови найбільш дієвого та ефективного глобального ланцюжка доданої вартості.

 

VoxUkraine

Залишити коментар