Цей день в історії

Ужгородська унія

 24 квітня 1646 року 63 священики Мукачівської православної єпархії, що зібрались в Ужгородському замку за присутності римо-католицького єпископа Юрія Якушича з Егера, уклали акт про об’єднання православних парафій з Католицькою церквою. Натхненником Ужгородської унії був Петро Партеній, який пізніше став першим уніатським єпископом на Закарпатті.

 
Через кілька десятиліть після поразки 29 серпня 1526 року у битві при Могачі Угорське королівство розпалось на три частини і на Закарпатті розгорнулась боротьба між лояльними до австрійських Габсбургів магнатами з роду Баторіїв і з роду Ракоці, що правили Трансільванією як васали Османської імперії.
Кілька спроб підпорядкувати Риму місцеве ортодоксальне духовенство зазнали невдачі, допоки Акт об’єднання закарпатських православних парафій з Католицькою церквою таки не відбувся 24 квітня 1646 року (за деякими даними – 1649 року), коли 63 православних священики Мукачівської єпархії (всього там їх налічувалося за різними даними від 600 до 800 осіб) зібралися в Ужгородському замку на запрошення його власниці Анни Другет, дружини місцевого магната Яноша Другета. Тут же був присутній католицький егерський єпископ Юрій Якушич. Натхненником Ужгородської унії був Петро Партеній (Парфеній, Партеній Петрович), який пізніше став першим уніатським єпископом на Закарпатті. Згідно з досягнутими домовленостями зберігався візантійський обряд богослужіння, право вибору єпископа (який затверджувався Римом) і розповсюдження на православних священиків, що приєдналися, привілеїв римо-католицького духовенства. В основному положення Ужгородської унії відповідали артикулам Берестейської унії 1596 року.
Процес прийняття унії, на перебіг якого мали вплив родини католиків Баторіїв та протестантів Ракоці (останні надавали підтримку православним), всіма представниками православного кліру Закарпаття зайняв тривалий час, а її поширення виходило за межі суто закарпатського регіону: 1652 року унію прийняли священики Спіщини, Шарищини, Земплинщини, Сабольча та решти Ужанщини, 1664 року – Мукачівщини, Береговщини, пізніше приєдналися й інші регіони. Серед певної частини православного кліру виник опір уніатським тенденціям, поширювалася полемічна література.
З-поміж відомих православних закарпатських полемістів був Михайло Андрела (1637-1710), автор творів “Логос”, “Оборона вірному каждому чоловіку”, який став уніатським священиком, а потім знову повернувся до православ’я.
Потрапивши в залежність від егерського єпископа, протягом тривалого періоду Мукачівська єпархія виборювала незалежність від нього. Лише у 1771 році Папа Климент XIV буллою “Eximie Regalium Principum” вивів її з безпосереднього підпорядкування римо-католицькому єпископові в Егері. До Мукачівської єпархії увійшли понад 700 парафій і понад 1600 філій, що мали близько 1300 храмів, а наконтрольованій нею території (терени сучасного Закарпаття, Пряшівщини, Мармарощини та ін.) проживали близько 550 тисяч представників греко-католицького населення – українців, угорців, румунів, словаків та інших національностей. У 1773 році на прохання єпископів Віденського синоду було змінено назву “Унійна Церква” на “Греко-Католицька Церква”. Завдяки її діяльності в Закарпатті вдалося уникнути мадяризації українців, зберегти мову, національну самобутність, звичаї та традиції.
22 вересня 1818 року з Мукачівської єпархії була виділена Пряшівська, яка у подальшому стала основою Словацької греко-католицької церкви, а 8 червня 1912 року – Гайдудорозька, що стала основою Угорської греко-католицької церкви.
Після відновлення радянської владидекретом Закарпатської Народної Ради від 24 березня 1945 року було спрощено перехід греко-католицьких парафій у православ’я, що дало поштовх для відбирання храмів у греко-католиків. Після смерті 1 листопада 1947 рокуєпископа Мукачівської греко-католицької єпархії Теодора Ромжі (був отруєний агентом МДБ) частина місцевого греко-католицького духовенства під тиском і залякуваннями приєдналась до Російської православної церкви (РПЦ), хоча деякі з них пізніше повернулися до лона вже катакомбної греко-католицької церкви.
З-поміж заходів радянської влади проти греко-католиків було створення в уніатських парафіях православних “двадцяток” (груп віруючих, не менше 20 осіб, чиї підписи стояли на заяві про реєстрацію релігійної громади), які потім клопоталися про передачу їм греко-католицьких храмів
Фактично, греко-католицька церква в Закарпатті була “возз’єднана” з РПЦ у серпні 1949 року – унію було ліквідовано шляхом підписання меншою частиною греко-католицького кліру акту про перехід до православ’я, який зачитали 28 серпня в монастирі святого Миколая, що на Чернечій горі в Мукачеві.
У кінці 1980-х років діяльність греко-католицької церкви в Закарпатті була відновлена. Її очолив Іоанн Семедій, висвячений у єпископи в підпільних умовах ще в 1978 році.
Нині Мукачівська греко-католицька єпархія існує як автономна: є окремою “Церквою свого права”, перебуває поза сферою юрисдикції УГКЦ і підпорядковується безпосередньо Ватикану за посередництва папського нунція.
http://www.jnsm.com.ua

Залишити коментар