Суспільство

Ужгородець Анатолій Герей “Перемога як наркотик: хочеться ще і ще”

Топовий український шпажист й один із зіркових фехтувальників у світі розповів Укрінформу про те, за рахунок чого наша чоловіча збірна шпажистів тримається у трійці світових лідерів. І чому, незважаючи на такі показники, в Україні усього сотня фехтувальників. 

ТОП-5 “ФЕХТУВАЛЬНИХ” МІСТ УКРАЇНИ: КИЇВ, ХАРКІВ, ЛЬВІВ, МИКОЛАЇВ ТА УЖГОРОД

– Скажіть, будь-ласка, які команди на рівні України – найкращі? 

– ТОП-5 – це Київ, Харків, Львів, Миколаїв, п’яте місце ділять Ужгород та Хмельницький. Це визначається за результатами спортсменів на змаганнях. У фехтуванні є вікові категорії – дитячі до певного віку, потім з 18-ти – кадети (в цьому віці можна брати чемпіонати Європи), потім юніори – від 18 років і до 21-го – тут уже можна на чемпіонатах світу показувати себе. Ну, а потім уже в категорії «дорослі» можна боротися будь-де. І ми рахуємо потім здобутки в усіх цих категоріях – це показує рівень як збірної області, так і збірної України.

– Як часто відбуваються змагання?

– Є конкретний календар – він планується на рік. Ми, шпажисти, скажімо, маємо 11 закордонних стартів, де набираємо бали для свого світового рейтингу. Плюс 4-5 стартів українських – це чемпіонати, кубки та турніри України. Найчастіше вони проводяться в Києві, Харкові та Львові, але три рази такі старти проводилися і в Ужгороді, кілька років тому. Частіше за все, при плануванні дають запит на область – чи є готовність прийняти чемпіонат. Якщо нема коштів для проведення чемпіонату, тоді це беруть на себе міста мільйонники.

– А як щодо місця української збірної в світі?

– По-перше, фехтування ділиться на три види – шабля, рапіра і шпага, і тут у спортсменів вузька спеціалізація. От у нас шабельна команда жіноча протягом 10 років не вилазила зі світового ТОП-2, це була одна з найсильніших команд у світі. Зараз українська збірна, там де я виступаю, по шпазі йде третьою у світовому рейтингу – перед нами Франція – першим номером і Корея на другому місці.

– За рахунок чого ми на такому високому місці?

– У нас є 11 світових стартів, на яких ми дуже успішно виступали, за кожне місце на них є певна кількість балів. Тому наслідки роботи за два останніх роки плюс непогане 4 місце на Олімпіаді дають нам у підсумку такий високий рейтинг. За два останні роки нижче 4-го місця ми не опускалися. І маю сказати, що утримуватися на такому рівні досить складно, бо рівень зростає в усіх. Якщо раніше виходив на поєдинок і не звертав уваги, чи це японець перед тобою, чи аргентинець – то зараз багато тренерів-спеціалістів з Італії, колишнього Радянського Союзу, Угорщини, де були сильні тренерські команди, роз’їхалися по всьому світу, і ти тепер не знаєш, хто за цією людиною стоїть – хто її готує, тренує. Тому треба завжди бути на сторожі й обережно вести бій.

– А наша тренерська школа у фехтуванні має такі ж високі рейтинги?

– На жаль, ні – виїжджають усі за кордон масово, у зв’язку з фінансовою кризою. В Україні залишаються тільки старші тренери – для яких існує мовний бар’єр, якась певна зона комфорту, це люди віком за 60 років. А молоді закінчують університет – й у світ. Мої знайомі працюють тренерами в Китаї, Штатах, Канаді. Ті самі 800-1000 доларів вони можуть заробити й тут, десь у Києві, але вважають за краще їхати за кордон.

– Вам так само, напевно, пропозиції надходять постійно?

– Звісно – і як спортсмену, і як тренеру. Але я поки що надіюся, що мені таки дадуть квартиру, яку пообіцяли тут, в Ужгороді. Наразі поки що тільки розмови йдуть – уже понад рік.

 

– Ви вже націлюєтеся на наступну Олімпіаду в такому складі?

– Зараз говорити про такі перспективи важко – це ж чотири роки. Може статися будь-яка травма, що перекриє усі сподівання. У нас різновікова команда – і такий поворот реальний. От минулий турнір Богдан пропустив, бо була травма в Парижі (невдало зробив рух, потягнув спину), тому на заліку в особистих змаганнях він участі не брав. Але ми й так зуміли «залізти» на 4-те місце, що без такої фігури, погодьтеся, важко.

– У фехтувальників узагалі є вік, допоки є сенс брати участь у змаганнях?

– Це залежить від можливостей організму, як довго ти можеш тримати навантаження. Скажімо, 43-річний угорець Імре Гийза виграв дві медалі в особистих заліках на чемпіонаті світу. Це дуже важко в такому віці. Кубинець Іван Тревехо, йому 45 років, виступає за збірну Франції (хоча цьогоріч я його не бачив, до речі, можливо, він уже зав’язав) – і також на дуже високому рівні. Я особисто програв йому два рази. Я просто дивувався, як у такому віці людина має таку пластику й швидкість…

Залишити коментар