Економіка

Старих “трьох китів” варто замінити на нову промислову політику

Сучасний капіталізм являється західним культурним явищем. Зародився він на межі 12-13 століть в Північній Італії та Фінляндії. Після майже 600 років розвитку, його дуже повільна еволюція привела до невпинного потоку промислових революцій. Перша з них проходила в кінці 18 поч. 19 століття у Великобританії. Остання, 4 промислова революція розпочалася у 21 столітті і, за своєю масштабністю, охоплює весь світ, насамперед розвинуті країни.

У Росії для того, щоб стабілізувати економіку після Громадянської війни Йосип Сталін прийняв курс на прискорену індустріалізацію держави. Головною причиною цього, стало розуміння, що часу залишилося мало, щоб: 1) відбити ймовірну воєнну загрозу Заходу, який навряд чи примириться з існуванням соціалістичної країни на своїх кордонах; і 2) можливості зародження «знизу» індустріалізму в СРСР нема, тому що більшовики ліквідували приватну власність, а саме приватні підприємці були основними у розвитку капіталізму в Європі. Без приватної власності індустріалізація «знизу» неможлива. Таким чином, за рахунок великих зусиль еліти у 50-х роках вдалося побудувати шляхом «зверху».

У 1989-му році була прийнята Світовим банком економічна теорія-рекомендація для країн, що розвиваються під назвою Вашингтонський консенсус (автор економіст Джон Вільямсон). Її суть полягає у просуванні рекомендацій із самозарожденню капіталістичних відносин «знизу» в країнах, що потребують значних реформ в економіці.

Реалізація схожих методів управління економікою в Україні і Росії на початку 90-х років минулого століття привела до небувалого падіння промислового виробництва, і повної їх деіндустріалізації. Росія і Україна, окрім сировини і сільгосппродукції, практично сьогодні нічого не виробляють і не експортують. Рівень технологічної оснащеності в порівнянні з періодом існування СРСР впав в рази. І це сталося в той час, як країни, які сповідують втручання в економіку, досягли екстраординарних результатів!

Незважаючи на це, ми в Україні продовжуємо вважати, що жорстка грошово-кредитна політика, дерегулювання і приватизація (рекомендовані нам теорією Вашингтонським консенсусом) є тими «трьома китами», які приведуть нашу економіку до економічного зростання і саморозвитку промисловості.

Але ось уже 25 років ми робимо приблизно теж саме без видимих результатів. Чому можна вважати, що тепер все буде по-іншому?

Результатом збереження тієї політики, яку ми здійснюємо сьогодні, може стати тільки остаточне руйнування залишків промисловості в країні і перехід до моделі національної економіки, всього лише, у вигляді сільськогосподарського виробника. Однак ця модель національної економіки не потребує такого численного населення для забезпечення виробництва продукції (яке до того ж і так вже сильно знизилося). Для автоматизації і роботизації сільгосптехніки світові, щоб підтримувати необхідну інфраструктуру сільськогосподарського виробництва та ефективно збирати урожай, потрібно не більше 2-3 мільйонів людей. Таким чином, Україна чекає тотальної депопуляції в наступні 30 років.

Єдиною можливістю припинити цей тренд деградації країни є проведення нової промислової політики з побудови сучасного українського суспільства, в рамках четвертої промислової революції.

Що ми повинні зробити? Ми повинні привести до влади справжніх технократів, метою існування яких стане не виняткове збагачення своїх родин, а розвиток країни в цілому. Нова технократична еліта повинна зрозуміти, що тільки технологічний розвиток країни «зверху» може стати тим драйвером розвитку, який переламає існуючий сьогодні негативний і деструктивний тренд щодо національного промислового розвитку.

Сьогодні держава має розпочати серйозну підтримку прикладної науки та інженерної освіти. Фінансування їх повинно носити пріоритетний характер. Робити це в нинішній українській вищій школі – нереально. Система освіти морально застаріла назавжди. Необхідно створювати нові технопарки, де практики-інженери навчатимуть і аспірантів, і молодих інженерів.

Чи легко буде створити для України нову промислову політику? Це буде зробити вкрай важко, бо в даний момент в світі подібне намагаються зробити в десятках, якщо не сотнях, технологічних парків від Бостона до Хошиміну. Але робити це ми будемо не «з нуля»: українські програмісти знаходяться сьогодні на провідних місцях у світі (згідно з даними світового рейнгу); наші студенти регулярно завойовують провідні місця місця на світових олімпіадах з шахів, математики та фізики. Так що зробити це ми в силах, була б державна воля до цього. І обов’язково це повинно бути бажання проактивних еліт, спрямоване «зверху-вниз», як це було завжди в світі в історії успішного швидкого розвитку.

Хвиля

Залишити коментар