Важливе Суспільство

Працевлаштування vs інвалідність

Законом України “Про основи соціальної захищеності людей з інвалідністю”передбачено створення умов працевлаштування, які відповідали б потребам та можливостям осіб з інвалідністю. Це називається розумним пристосуванням, що покликане забезпечити можливість реалізації права на працю незалежно від стану здоров’я людини.

Але на жаль, українська реальність часто не відповідає тому, що прописано в законодавчих актах. Всі ці приписи перебувають в свого роду сферичному вакуумі, оскільки практика імплементації цих норм суттєво відрізняється від того, як би це мало бути. Наприклад, є квота для роботодавців щодо працевлаштування людей з інвалідністю. Вона становить 4% від загальної кількості членів колективу. Проте покарання за її невиконання (наприклад, не змогли знайти фахівців відповідної кваліфікації) передбачає сплачення штрафу. Багатьом роботодавцям простіше сплатити цей штраф, ніж шукати працівників з інвалідністю.

Часто зазначають, що останні є неконкурентоздатними на ринку праці. Але хто має забезпечити таку конкурентоздатність – поки що питання без відповіді. Може бути належний рівень освіти, певний досвід, компанія буде готова працевлаштувати такого співробітника, але відсутність транспорту та інших елементів доступності стане суттєвою перешкодою на цьому шляху.

Повернемося до поняття “розумне пристосування”. Це глибоко індивідуальний підхід до кожного працівника, який директор чи власник компанії має забезпечити за власний кошт. І тут постає питання про спроможність це забезпечити. Тим більше, що потреба в створенні спеціальних умов може постійно змінюватися. Компанії здебільшого не готові до цього, як і самі роботодавці.

Практика замовчування наявності інвалідності також існує. Особливо враховуючи, що інвалідність розуміється виключно з медичної точки зору. Але при цьому ми практично нічого не знаємо про неї.

“Якщо подивитися на кількість зареєстрованих осіб з інвалідністю, то їх просто не можна приховати. Вони ходять поміж нами. Просто ми не замислюємося про це”, – зазначає представниця ГО “Центр “Соціальна Дія” Ірина ФЕДОРОВИЧ.

Багато людей не мають явних ознак інвалідності, але при цьому мають ІІ або навіть І групу. Їм певною мірою легше адаптуватися до існуючих умов. Суттєво важче тим, хто має ураження зору чи опорно-рухового апарату, адже тут для адаптації потрібно лікування, засоби реабілітації та архітектурна і транспортна доступність.

Для того, щоб відбулися позитивні зрушення, необхідно провести зміни в системі освіти, реформу закритих закладів, де перебувають люди з інвалідністю, та ставлення роботодавців. Щодо останнього, то тут не обійшлося без впливу міжнародних компаній.

“До прикладу, “Ашан” коли зайшов на український ринок, почав впроваджувати таку саму політику, як і в інших країнах”, – підкреслила пані Ірина.

На сьогоднішній день зазначеними вище питаннями здебільшого займаються громадські організації, на що витрачаються донорські кошти.

* Цей матеріал було підготовлено в рамках Програми міжредакційних обмінів за підтримки Національного фонду на підтримку демократії NED​.

Карпатський Оглядач

Залишити коментар