Економіка

Попит породжує пропозицію чи навпаки: дилема сучасного ринку

Дискусії щодо того, які показники мають первинне значення не вщухають, оскільки в сучасному світі за умов масштабного виробництва найрізноманітніших товарів виникає ситуація перенасичення ними.

Прихильники “теорії попиту” наполягають на тому, що короткострокові проблеми в економіці є наслідком проблем із сукупним попитом – загальним обсягом грошей, витрачених на товари та послуги. На їхню думку, коли люди менше купують товарів і послуг, бізнес змушений звільняти працівників, а скорочення на підприємствах ще більше знижують попит, що, своєю чергою, призводить до ще масштабніших звільнень. У такому разі уряд має втрутитися, збільшити державні витрати – навіть за рахунок дефіциту, – аби тільки вдихнути життя у сукупний попит.

Існує, однак, інша позиція, яку вперше озвучив Жан Батіст Сей, економіст, який жив у ХІХ столітті. Він стверджував, що пропозиція породжує попит. Його теорія стала широко відомою як «закон Сея», і до неї активно апелюють прихильники «теорії пропозиції». Закон Сея проголошує, що створення товарів і послуг без відповідного попиту на них, в масштабах всієї економіки неможливе. З цього погляду кейнсіанство, в кращому разі, не має сенсу, а в гіршому – шкідливе, бо заважає нормальним ринковим процесам.

То яка ж теорія правильна?

У нормальні часи – тобто за відсутності спаду, коли є повна зайнятість і гнучкі зарплати – закон Сея справді працює. За словами Генрі Гезлітта, пропозиція створює власний попит, тому що по суті пропозиція і є попитом: «Речі, які люди створюють, – це те, що вони мають запропонувати, щоб отримати речі, які вони хочуть». У цьому розумінні, коли селянин пропонує на продаж свій урожай, це означає, що він буде спроможний придбати автомобіль, тобто створити попит на продукцію автовиробників. Однак за важких часів надлишкова пропозиція справді може існувати. Саме тому за часів спаду багато підприємців не можуть продати свою продукцію: попит і пропозиція виходять зі стану рівноваги. Та чи означає це, що кейнсіанці мають рацію – що уряд має стимулювати попит, розширюючи дефіцит бюджету? Не зовсім так.

Виробництво в кінцевому рахунку є джерелом росту і для пропозиції, і для попиту. І спад, і економічне піднесення починається від пропозиції з відповідними наслідками і для продуктивності, і для зайнятості. І ключ до виходу з кризи – створення умов для розвитку виробництва, а не стимулювання попиту.

Заохочувати виробництво можна стимулами для інвестицій і стимулами для створення нових робочих місць. Податки на доходи, прибутки підприємств, податки на дивіденди і тому подібне демотивують виробництво і знижують бажання працювати. Якщо прибрати ці перешкоди, люди будуть зацікавлені більше викладатися на роботі, а це спонукатиме виробництво й підніматиме і пропозицію, і попит.

Політики й науковці широко підтримують кейнсіанську філософію. Однак неодноразові невдачі рекомендованих нею заходів впродовж останніх років змусили шукати альтернативних пояснень того, що і так очевидне: жодна економіка не може самими лише витратами прокласти шлях до процвітання.

Ціна держави