Суспільство

Проголошення незалежності радянської України (ФОТО)

Багато десятиліть український народ боровся за незалежність і час від часу йому вдавалося здобути її. Так було і майже сто років тому.

Підконтрольна більшовикам радянська УНР була створена 25 грудня 1917 року в Харкові. Радянська Росія почала наступ на створену 20 листопада Українську Народну Республікою (УНР) Центральної Ради. Станом на початок 1918 року як справжня, так і сурогатна, тобто радянська УНР декларували своє майбутнє у складі федеративної Росії. Однак радянська УНР визнавала наявну на той час в Петрограді владу керівництвом “не лише Великоросії, але і всієї федеративної Російської Республіки”. Натомість УНР Центральної Ради бачила в радянській Росії рівноправного собі суб’єкта майбутньої Російської федерації.

Ситуація змінилася з прийняттям Центральною Радою IV Універсалу, яким проголошувалася незалежність України. 9 лютого 1918 року Україна, вже як незалежна держава, уклала у Бресті мирну угоду з країнами Четверного союзу. З цього приводу представник УНР Ісаак Мазепа на ІІ Всеукраїнському з’їзді рад у березні того ж року зазначив:

“Центральна Ради була вимушена Совітом Народних Комісарів проголосити самостійність і укласти мир. Вона була також вимушена закликати до України німців”.

Як бачимо, УНР здобула міжнародне визнання раніше за радянську Росію, яка уклала мирний договір з країнами Четверного союзу 3 березня 1918 року. За цим договором Росія зобов’язалася визнати справжню УНР та заключити з нею договір про кордон і щоб убезпечити більшовицьке керівництво від проблем з Німеччиною, радянська УНР була вимушена відмовитися від статусу частини федеративної Росії.

Зробити це було не так вже й просто. Станом на початок березня 1918 на території України існувало кілька радянських об’єднань, які не підпорядковувалися уряду радянської УНР. Як зазначалося в декларації Народного секретаріату (уряду радянської УНР) від 7 березня 1918 року, раніше він не заперечував “проти утворення різних радянських об’єднань, залишаючи вирішення питання про взаємини їх як з крайовою, так і центральною загальнофедеративною Совітською владою до більш відповідного часу“. Також у цій декларації відзначалося, що огляду те, що “об’єднана буржуазія” загрожує “розчавити Робітниче-селянську владу України, притому Україну в кордонах III і IV універсалів, тобто в тому числі і ті частини України, які складають Донську, Донецьку, Кримську та Одеську Совітські Республіки, саме тепер особливо необхідно тісне об’єднання всіх радянських організацій“.

17 березня розпочав свою роботу скликаний у Катеринославі ІІ Всеукраїнський з’їзд рад, мав затвердити зміну політичної лінії. За два дні до початку його роботи ЦК РКП(б) підтвердив, що на нього мають “поїхати товариші з усієї України, в тому числі й з Донецького басейну… Донецький басейн розглядається як частина України“. Того ж дня більшовицькі керманичі вирішили створити окрему республіку на Кримському півострові. Українська сторона мала враховувати цю обставину.

ІІ Всеукраїнський з’їзд рад відрився промовою голови ЦВК рад України Юхима Медведіва (так прізвище було зазначено в газеті). Після цього пролунав “Заповіт” Тараса Шевченка, слідом за ним – “Інтернаціонал”. Незважаючи на те, що відносну більшість мала об’єднана фракція лівих українських та російських есерів, більшовикам вдалося затвердити запропоновані ними резолюції – в нагоді стали ліві українські соціал-демократи, з якими більшість була вже у більшовиків. Це відгалуження УСДРП вже у липні 1918 року стало складовою частиною новоутвореної КП(б)У. У резолюції з’їзду, якою виголошувалася незалежність, прямим текстом йшлося про вимушеність цього кроку: “Тепер мирний договір, який насиллям нав’язується німецьким імперіалізмом Російській Федерації, формально припиняє федеративний зв’язок України з усією Совітською Федерацією. Українська Народна Республіка стає самостійною Совітською Республікою”.

Якщо у цьому пункті резолюції йшлося про вихід із “Совітської/Російської федерації”, то далі зазначалося, що вже сама Україна стає федерацією: “Трудящі маси України розглядають Українську Совітську Республіку як республіку федеративну, що об’єднує всі радянські об’єднання – вільні міста і республіки, як автономні частини Української Федеративної Совітської Республіки”.

Перший уряд Радянської України

19 березня 1918 року з’їзд завершив свою роботу. З цього дня радянська Україна стала позиціонувати себе як незалежну державу і вже у такій якості наприкінці березня до Москви було відправлено урядову делегацію на чолі з головою Народного секретаріату Миколою Скрипником. Після зустріч делегацієї радянської УНР з керівництвом РНК Росії, яка відбулася 3 квітня, теза про федеративність незалежної радянської України 4 квітня була повторена у головній компартійній газеті “Правда”, де йшлося про проголошення “Української Народної Республіки самостійною федеративною Совітською Республікою”.

Згадане в останньому реченні «визнання Совітського Уряду України» не означало визнання незалежності радянської України. У відповідній постанові йшлося про «гаряче вітання» на адресу Народного секретаріату, про «захоплене співчуття» боротьбою українського народу та висловлювалася «непохитна впевненість» в кінцевій перемозі революції, але жодного речення при визнання Росією незалежності радянської УНР не пролунало. Водночас знову була підтверджена основна назва радянської України - «Українська Народна Республіка»

Вислів “визнання Совітського Уряду України” зовсім  не означав визнання незалежності радянської України. У відповідній постанові йшлося про “гаряче вітання” на адресу Народного секретаріату, про “захоплене співчуття” боротьбою українського народу та висловлювалася “непохитна впевненість” в кінцевій перемозі революції, але жодного речення при визнання Росією незалежності радянської УНР не пролунало. Водночас знову була підтверджена основна назва радянської України – “Українська Народна Республіка”.

Одразу по завершенню з’їзду в Катеринославі уряд радянської і тепер вже федеративної УНР з огляду на наступ військ УНР і її нових союзників перемістився до Таганрогу. У Таганрозькому окрузі більшість становили українці і тому Микола Скрипник на початку квітня відзначав, що “Таганрог є частиною Української Народної Республіки”. Однак через наближення українсько-німецьких військ Народний секретаріат наприкінці квітня 1918 року саморозпустився, і вже колишні урядовці покинули місто. 1 травня до Таганрогу увійшли війська союзників – УНР та Німеччини.

Цей день в історії

Залишити коментар