Ексклюзив

Олександр НЕЙМЕТ “Відсутність зору відкриває додаткові можливості для саморозвитку”

Завдяки зору людина отримує 80% (!) інформації про навколишній світ. А якщо зір втрачено? Постійно напружувати слух? Детально вивчати кожен предмет за допомогою рук? Однак навіть в такому разі людям вдається жити звичайним життям: навчатися, працювати, брати участь в житті своєї громади та, звісно, кохати. 

На телефоні засвітився екран – це нагадування про те, що сьогодні, 13 листопада, відзначається Міжнародний день незрячих. Звичним жестом натискаю “Скасувати”. Далі роблю кілька дзвінків, відповідаю на повідомлення в месенджері. Всі рухи вже давно стали звичними, роблю їх практично на автоматі і лише подекуди допомагаю очима.

А ось Олександр НЕЙМЕТ (наші читачі вже не раз бачили згадки про нього на сторінках сайту, – прим.авт.) щоразу вслухається в те, що скаже голос на телефоні:

“Як для операційної системи Android, так і для iOS передбачені спеціальні програми, які за допомогою голосу допомагають озвучити інформацію на екрані телефона: знайти потрібні символи на клавіатурі, набрати номер, зробити фото чи навіть відзняти відео! Проте не все озвучується коректно, тому часом доводиться просити про допомогу рідних чи друзів”, – зазначає Олександр.

Хоча подивившись на активність цього чоловіка, важко повірити, що він незрячий. Вже понад дев’ять років успішно працює масажистом в міській лікарні. Паралельно закінчив магістратуру – спеціальність “Соціальна робота”, – а тепер навчається в аспірантурі за напрямком підготовки “Соціологія”.

Осягнути ази науки допомагали спеціальні програми екранного доступу, можливість записувати лекції на диктофон та… непереборне бажання вчитися.

“Вибір спеціальності був дещо випадковим. Пропрацювавши рік в лікарні, мав бажання йти на реабілітолога. Проте там потрібно бачити, щоб виконувати певні нормативи, а потім показувати вправи хворим та контролювати їх виконання. Таким чином, я опинився на факультеті суспільних наук (ФСН). Лекції записував на диктофон, письмові роботи здавав в друкованому вигляді, а іспити та заліки або усно, або ж за допомогою асистента (тобто когось зі студентів групи)”, – згадує наш співрозмовник.

На щастя, лікарня та університет розташовані поруч, тому ходити на сесію було не так вже й важко (ступінь бакалавра Олександр отримував заочно, – прим.авт.). Нерідко допомагали колеги, сокурсники. А як впоралися з таким викликом викладачі? Адже незрячий студент для наших університетів поки що рідкість.

Результат пошуку зображень за запитом "олександр Неймет Ужгород"

“Різниці між Олександром та рештою групи я не побачив. Це такий самий студент, як і всі в процесі навчання. До того ж, в нас є програма для ПК, що дає змогу адаптувати навчальні матеріали до потреб незрячого студента. Головне – мати бажання це зробити, тоді труднощів не буде. Такі студенти виконують унікальну роботу. Наприклад, вже другий рік відомий аспірант нашої кафедри працює над написанням меню шрифтом Брайля для готельно-ресторанної сфери Закарпаття”, – розповів завідувач кафедри соціології та соціальної роботи УжНУ Федір ШАНДОР.

Результат пошуку зображень за запитом "федір Шандор"

Гм…, аспірант! Такі люди не лише вчаться самі. Вони вже і проводять пари. Знайти студентів, яким випала така нагода, на ФСН не так вже й важко. Майбутні соціальні працівники, нині студенти третього курсу, були одними з перших, до кого на заняття завітав Олександр Іванович.

“Він дуже просто і доступно пояснював складні речі. Дав нам змогу відчути, як то супроводжувати незрячу людину, а також зав’язати очі і на кілька хвилин побути на його місці”, – на одному диханні ділиться враженнями голова Волонтерського клубу Ніна ТУРЯНИЦЯ.

Світлина від Ніни Туряниці.

Дівчина розповідає, що найважче було саме з супроводом, оскільки розрахувати відстань до перешкоди та пояснити, через скільки приблизно кроків потрібно повернути вліво чи вправо – завдання не з легких.

“А з роллю незрячої людини було все простіше. В нас дружня група і тому ми довіряємо один одному”, – посміхається Ніна.

Якщо з соціологією, соціальною роботою чи іншими дисциплінами все більш менш зрозуміло, то щодо вивчення іноземних мов залишаються питання. Тому шукаємо фахівця з іноземної філології, який вже мав такий досвід.

Як виявилося, все знову сприймається на слух. Спілкування, запис на диктофон, аудіоматеріали – все це допомагає вивчити навіть одну з найскладніших мов – угорську!

“Студенти, що вивчають мову поділяються на тих, хто більше запам’ятовує візуально через схеми, таблиці, та які сприймають інформацію на слух. Інші створюють для себе певні асоціації. Коли йде мова про незрячих студентів, то здебільшого застосовуються ті ж методи, які використовуються із учнями-аудіалами: в хід ідуть усні повторення, аудіозаписи, лінгафони, радіо та жива розмова. Важкість співпраці з такими учнями полягає лише у недостатній кількості навчальних матеріалів, адаптованих для незрячих, або в їх повній відсутності”, – розповіла керівниця мовної школи “Лінгвіст” Вікторія ШТЕЦЬ.

В перервах між навчанням та роботою наш герой встигає приділяти увагу громадській активності. Разом з дружиною його можна побачити на різних заходах в Ужгороді, інших містах і навіть за кордоном. Він охоче спілкується, дає поради, а подекуди і надихає співрозмовників.

Світлина від Кафедра соціології та соціальної роботи УжНУ.

Світлина від Дениса Сухотина.

“Для мене наша комунікація із Сашком взагалі ніяк не відрізняється. Під час розмови просто замість особливих поглядів,як це може бути із зрячими, просто даю більш розгорнуті відповіді, але при цьому все абсолютно гармонійно виходить в нас. Він дуже відчуває якщо в мене відбуваються якісь зміни і одразу каже мені про це. Можна сказати, що він мій екстрасенс. Тому просто потрібно завжди вірити в людину та максимально допомагати їй розкривати свій потенціал, а також обидві сторони мають бути зацікавлені в підтримці конструктивного діалогу”, – поділилася Голова Закарпатської молодіжної ради Олена БІЛАНІНА..

Світлина від Volodymyr Antkiv.

“А як же побут?” спитаєте ви. З буденністю Олександр також може впоратися. Головне, щоб речі лежали на своїх місцях, а решту роботи він з легкістю виконає сам: прибере в кімнаті, приготує їжу, допоможе членам родини.

“Потрібно вміти роботи все, адже ніколи не знаєш, як повернеться життя. А від повсякденної домашньої роботи і так нікуди не втечеш. Набагато важче з можливістю пересуватися містом, але це вже тема окремої розмови”, – підсумовує він нашу бесіду.

Карпатський Оглядач

Залишити коментар