Цей день в історії

Облаштування післявоєнного світу: Гельсінська нарада

Навіть через тридцять років після закінчення Другої світової війни питання миру та безпеки в Європі залишалося актуальним. І мова йде не лише про збройні конфлікти як такі. Не менш актуальним був нормативно-правовий бік питання.

Після завершення Другої світової війни мир у Європі залишався досить хитким. Формування військово-політичних блоків НАТО та ОВД, існування розділеної Німеччини, внутрішні заворушення у країнах соціалістичного табору та їх приборкання за участі зовнішніх сил вносили напругу на європейському континенті.

Попередні консультації з приводу скликання наради з питань безпеки на рівні послів розпочалися 22 листопада 1972 року у Гельсінкі. Після тривалих обговорень “безпека” як об’єкт майбутніх домовленостей розширилася за рахунок “співробітництва”, наповнюючи її глибшим змістом. Попри чітку європейську географію угоди до переговорів та її підписання були залучені США (як гарант договору про Західний Берлін) та Канада (для нівеляції виняткового статусу США).

У квітні 1973 року була схвалена пропозиція Франції провести необхідну роботу в три етапи. 3 липня 1973 року у Гельсінкі відбувся перший етап наради за участі 33 європейських країн, США та Канади, під час якого міністри закордонних справ схвалили принципову ідею досягнення домовленостей про правила співіснування у Європі та виробили принципи підготовки документів. Другий етап пройшов з 18 вересня 1973 по 21 липня 1975 року в Женеві, де тривала робота комісій, що готували та узгоджували документи. Принциповим рішенням стало ухвалення документів консенсусом, що дещо уповільнювало роботу. Третій етап відбувся 30 липня – 1 серпня 1975 року і полягав у підписанні підсумкового документа.

Ухвалений 1 серпня 1975 року “Заключний акт Наради з безпеки та співробітництва в Європі” стосувався широкого переліку питань міждержавних відносин, які можна згрупувати у три блоки: міжнародна безпека, соціальне та економічне співробітництво, гуманітарні питання та взаємодія у сфері науки, освіти, культури. Він став документом глибокого змісту та далекоглядних наслідків, а тривалий час підготовки дозволив надати йому комплексності. Акт став не лише декларацією намірів, але й включав принципи співробітництва, визначав його конкретні напрямки та містив деякі чіткі вимоги.

Залишити коментар