Суспільство

На порозі земельної реформи: досвід Литви

Оскільки тема земельної реформи наразі популярна, то варто зупинитися на тому, як вона проходила в інших країнах. 

Варто звернути увагу не лише на процес реалізації (знайти про це інформацію не так вже і складно), а розібратися в процесі її планування. Яскравим прикладом такого досвіду є Литва.

Перехід до приватної власності на землю та нових форм с/г господарювання відбувався в Литві у 1991 році відповідно до Закону про земельну реформу, що передбачив два способи придбання землі у приватну власність: (1) відновлення історичного права власності та (2) купівля земельної ділянки. Колишні власники та їх спадкоємці мали переважне право отримання свого майна або відповідної компенсації, а всі інші ділянки та майно колгоспів та кооперативів були розділені між їх учасниками. Основною формою господарювання стали маленькі фермерства – аграрна реформа передбачала створювання динамічних умов ринку виробництва сільськогосподарської продукції.

Закони суттєво лібералізували та формалізували угоди та операції з землею. Було визначено, що: фізичні особи (фермери) та юридичні особи (виробники сільськогосподарської продукції) можуть вільно купувати/продавати землю, при цьому отримуючи державну допомогу у вигляді пільг або пільгових умов на кредити; певні групи людей (наприклад, молоді фермери, люди з спеціальною освітою тощо) мають першочергове право отримання земельних ділянок у власність; іноземні громадяни та юридичні особи, резиденти Європейського союзу, країн-членів Організації економічного співробітництва та розвитку, Організації Північно-Атлантичного договору мають такі ж права на придбання земель, вод та лісів в Литві, як і суб’єкти держави.

Також були створені всі умови для ринкового обігу земель та вільних операцій купівлі-продажу земель. Законом «Про придбання земельних ділянок сільськогосподарського призначення» було сформовано зручні умови для придбання землі у власність. Ці аспекти включали встановлення ринкової ціни на основі попиту та пропозиції, кредити на придбання земель та розвиток фермерської діяльності. В той же час, закон вводить обмеження на максимальні розміри ділянок – фізичні особи не могли мати більше 300 гектарів, юридичні – більше 2000 гектарів власності. Землі сільськогосподарського призначення в деяких моментах були винятком з операцій обігу, але після вступу в ЄС права резидентів та нерезидентів були зрівняні.

 

Залишити коментар