Цей день в історії

Люблінська унія – нова сторінка в світовій історії

Незважаючи на відсутність незалежності Української держави, на більшості її територій тривала боротьба за розширення прав і свобод. Якою була ця боротьба в другій половині XVI ст.?

Об’єднання Великого князівства Литовського з Польщею започаткувала династична Кревська унія 1385 року. Головною опозиційною силою повного об’єднання були литовські магнати, які побоювалися втрати безлічі повноважень і прав, а також повного розчинення в польській шляхті без отримання високих постів в новій державі. Проти унії виступали також українські та білоруські магнати, що не хотіли обмеження своїх прав, привілеїв і земельних володінь. Однак цього було недостатньо, щоб укладання унії не відбулося.

Польща прагнула скористатися таким досить невтішним становищем Литви у своїх інтересах та поширити свій вплив на слов’янський схід. Розгляд питання про укладення унії розпочався 10 січня 1569 року на спільному польсько-литовському сеймі у Любліні. Поляки наполягали на обранні та коронуванні монарха лише в Польщі, єдиний сейм, сенат, а також спільну грошову одиницю. На знак протесту проти польського тиску литовська депутація під керівництвом Миколи Радзивілла в ніч на 1 березня потайки покинула Люблін, у відповідь на що король Сигізмунд II Август у березні 1569 видав універсал про приєднання до Польського королівства Підляського і Волинського воєводств, Поділля і Києва, а в травні – Київського і Брацлавського воєводств. Під владою Литви залишилися тільки північно-західні руські землі Берестейщина і Пінщина, що змусило нову литовську депутацію під керівництвом Яна Ходкевича погодитись на всі пункти запропонованої з польського боку унії, просячи лише про пом’якшення деяких формулювань.

Підписана 28 червня Люблінська унія була затверджена 1 липня 1569 року роздільно депутатами польського і литовського сеймів на загальному сеймі, а 4 липня – ратифікована королем польським і великим князем литовським Сигізмундом II Августом. Вона засвідчила утворення єдиної федеративної держави з виборним монархом, яка відігравала важливу роль у світовій політиці протягом наступних 200 років.

Українські землі не забезпечили собі окремий статус у політичній, соціально-правовій сферах нової держави, що сприяло полонізації та денаціоналізації української політичної еліти. Однак відбулося зближення українських земель із західноєвропейською культурою та освітою, що сприяло збільшенню кількості навчальних закладів. Українські землі у складі Речі Посполитої об’єдналися у 6 воєводств: Руське (Галичина), Белзьке, Волинське, Київське, Подільське, Брацлавське, до яких з 1618 року приєдналося ще Чернігівське воєводство, для Волинського, Брацлавського і Київського воєводств було збережено дію українського права, відповідна місцева судова практика й староукраїнська мова в діловодстві.

Цей день в історії

Залишити коментар