Цей день в історії

З чого починався закон “про 5 колосків”?

Щороку наприкінці листопада ми вшановуємо пам’ять жертв Голодомору 1932-33 років. Однак важливо знати не лише суху статистику про кількість тих, хто не вижив в той час. Потрібно бути обізнаними і на причинах цієї трагічної сторінки в історії нашої держави.

Одним з ключових завдань першої п’ятирічки, курс на яку було взято XVI конференції ВКП(б), була форсована індустріалізація. В умовах міжнародної ізоляції і неможливості отримати зовнішні позики, Сталін вирішив використати внутрішні ресурси, основним з яких був хліб, безперебійне постачання якого на експорт мала забезпечити колективізація. “Другий комуністичний штурм”, що почався 1929 року, привів до економічної катастрофи на селі, а високі хлібозаготівельні норми спричинили голод у першій половині 1932 року. У 1931 році держава не розрахувалася за трудодні майже з половиною селян, останні не вважали крадіжки колгоспного зерна злочином.

7 серпня 1932 року Центральний Виконавчий Комітет (ЦВК) і Рада Народних Комісарів (РНК) СРСР прийняли закон “Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності”, відповідно до якого розкрадання колгоспного і кооперативного майна каралося розстрілом, а у випадку “пом’якшуючих обставин” – позбавленням волі строком не менше ніж на 10 років без права амністії, з конфіскацією усього майна. Підписаний головою ЦВК Михайлом Калініним, головою РНК В’ячеславом Молотовим і секретарем ЦВК Авелем Єнукідзе, закон “Про охорону майна” був двічі опублікований у газеті “Правда” – 8 і 9 серпня.

З 7 по 17 серпня в Україні тривав рейд “ударників преси” для боротьби з розкраданням державного майна, організований редакцією газети “Правда” за сприяння вищого партійного керівництва УСРР за участі 100 тисяч осіб. Він провалився, адже стало очевидно, що головна проблема не в розкраданні, а в небажанні селян безоплатно працювати у колгоспах, – врожай просто гинув у полях від перестою. Влада також не хотіла визнавати того факту, що на Україну був покладений нереальний хлібозаготівельний план, який було неможливо виконати навіть за ідеальних умов. Під тиском об’єктивних обставин первинний план на 1932 рік у 364 млн пудів зерна було скорочено до 260 млн пудів.

Розкриття злочинної суті закону про “5 колосків” дає “Інструкція щодо застосування постанови ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1932 року про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперації та про зміцнення громадської (соціалістичної) власності” підписана особисто Сталіним 16 вересня 1932 року. Вона передбачала покарання за резонансні злочини, вчинені ще до прийняття самого закону, що було порушенням засадничих правових норм, і рекомендувала застосовувати вищу міру покарання, насамперед до “соціально чужих елементів”, які працюють в державних установах та на підприємствах і були впіймані на розкраданні.

Особливо суворим було ставлення до куркулів, причетних до розкрадання колгоспного майна, а трудящих одноосібників і колгоспників за аналогічний злочин рекомендувалося карати десятирічним ув’язненням. Навіть жменя зерна, принесена додому аби нагодувати голодуючу родину, була достатньою підставою для застосування закону, який у просторіччі отримав назву “закону про п’ять колосків”. Справи про розкрадання колгоспного майна вилучалися з юрисдикції сільських громадських і колгоспних товариських судів. Судово-слідчі органи зобов’язувалися виносити рішення у 15-денний термін з моменту розкриття злочину і виникнення справи.

Загалом за “законом про 5 колосків” протягом 1932-1939 років було засуджено 183 тисяч осіб. У 1936 році генеральний прокурор СРСР Андрій Вишинський підняв питання порушення законності при винесенні вироків і зрештою винні у “перегинах” загинули під час “великого терору”.

Сам закон був чиним до 1947 року, коли в СРСР була відмінена смертна кара. 4 червня 1947 року вийшов Указ Президії Верховної ради СРСР “Про кримінальну відповідальність за крадіжки державного і суспільного майна”, що встановлював диференційовану відповідальність – в залежності від важкості злочину покарання варіювалося від 5 до 25 років.

Цей лень в історії

Залишити коментар