Економіка Суспільство Транскордонне співробітництво

Етапи ривка до багатства. ” Чому Азії вдалося” ( Частина 2)

У книзі ” Чому Азії вдалося” – Стадвелл поділив регіон на дві умовні частини: Північно-Східну Азію (Японія, Південна Корея, Тайвань і Китай), якій вдалося, і Південно-Східну Азію, яка й досі у злиднях. Не розглядалися держави-злидні: Південна Корея, Бірма і В’єтнам. Міста Гонконг і Сінгапур автор зарахував до офшорів з незначною кількістю населення, і через це їх теж не розглядав.

Стадвелл виділяє три етапи ривка до багатства.

Результат пошуку зображень за запитом "торгівля"

На кожному держава має діяти по-різному, і лише коли країна створила свої транснаціональні корпорації, що здатні продавати на світові ринки високотехнологічну продукцію, придумувати і запроваджувати власні інновації, тільки тоді можна говорити про зменшення ролі держави і запровадження «англо-саксонської моделі ринку», коли роль держави мінімальна.

А почалося все з городництва

Результат пошуку зображень за запитом "Городництва  в Азії"

До того, як почати багатіти, уся Азія потерпала від земельної проблеми: земля належала латифундистам, дрібні фермери працювали на орендованій землі і не прагнули виробляти більше, бо це не впливало на їхній добробут.

Реформатори почали з того, що забрали землю в багатіїв і роздали її фермерам. У XX столітті це робили і комуністи, і антикомуністи.

Стартували японці епохи Майдзі, а потім їх усі наслідували. Головна проблема більшості земельних реформ — як зробити так, щоб земля знову не опинилася у лендлордів? Без наполегливості і жорсткості в реформах все йде до того, бо «перерозподіл» відбувається лише в урядових звітах.

Найуспішніше землю розділили там, де уряд створив сільські комітети, в яких більшість мали безземельні фермери, і доручив їм слідкувати за процесом. Там, де процесом керували чиновники, частина багатіїв зуміла зберегти свої гектари. Колишні землевласники, як правило, отримували дуже низьку компенсацію.

В Японії, Кореї та на Тайвані перерозподіл землі відбувся під жорстким тиском США. В інших країнах регіону землю роздавали суто формально — такий був і результат.

Правильна земельна реформа дає поштовх до зростання і промисловості. Більшість азійських транснаціональних корпорацій виросли саме як виробництва для нового класу платоспроможних фермерів. З цього починали і Toyota, і новий китайський Huawei.

Магія саме в городництві. Гектар городини, оброблений сім’єю фермера, дає набагато більше грошей, ніж гектар, засіяний агрохолдингом. Та у фермерський гектар городини вкладається набагато більше праці. Роздача землі забезпечує не тільки доходи селянам та державі і харчі місту, а й роботу великій кількості безробітного населення. До того ж працівник, втративши роботу на виробництві, завжди може повернутися до своєї сімейної ферми.

Автор наводить багато прикладів з різних країн Азії і навіть зі США, що дрібне фермерство більш ефективне, ніж великі агрогосподарства.

«2009 року Роджер Дойрон, блогер із популярного веб-сайту Kitchen Garden International зважив та перевів у роздрібні ціни усі 380 кг фруктів та овочів, вирощених на його городі в 160 м2. Роздрібна ціна становила 16,5 доларів з квадратного метра». Гектар дав би 135 000. Оптова ціна на найбільш розповсюджену серед великих господарств культуру — кукурудзу — 2010 року складала 2500 дол/га.

Інший приклад: у Китаї роздали більшість земель селянам у довгострокову оренду. Але залишили великі господарства, які вирощують «стратегічний продукт» — сою. І у тих дрібних фермерів, які також вирощують сою, врожайність більша.

Ще аргумент: «У перші 10—15 років після переходу до дрібних сільських господарств загальне виробництво харчових продуктів виросло приблизно удвічі (на Тайвані утричі)».

Але просто роздати землю замало. Спільним в усіх успішних країнах була підтримка дрібного фермерства: створення інфраструктури (дороги, склади для зберігання продукції, кредити тощо), постійне навчання та обмін досвідом, рекламування урядовими агенціями альтернативних трудомістких культур. Власне, цей нюанс і є ключовим. Українські фермери буквально вішаються через відсутність складів, кредитів і можливості продавати свою продукцію на піку ціни.

«Надаючи сільським родинам однакові ділянки землі, уряди створювали умови майже для ідеальної, схожої до лабораторних умов конкуренції». Не було «щасливо народжених» і спадкових бідняків, кожен отримав шанс на конкуренцію.

Успішні країни Азії почали свій шлях угору з експорту надлишку вирощених харчів. І їм (крім Китаю) вдалося зрівняти доходи селян і містян.

 

 

Джерело: http://texty.org.ua

Залишити коментар