Суспільство

Деякі аспекти медичної реформи та роль пацієнтів в ній

Реформа системи охорони здоров’я належить до числа ТОП-тем, які обговорюються останнім часом в Україні.

«До недавнього часу медицина намагалася сприяти процесам, які відбуваються в природі. Вона сприяла природному загоєнню ран, згортання крові і природним імунним процесам боротьби з вірусами і бактеріями. Тепер медицина намагається створити те, що розум міг уявити лише уві сні».

Іван Ілліч «Медична Немезида»

 

Протягом багатьох десятиліть спостерігається знімання людиною відповідальності за власне здоров’я, мовляв, держава подбає.

І тут на один з перших планів виходить фінансове питання. Так, у своїй статті у статті «Про первинний рівень та інтегровану медичну допомогу» Анатолій Якименко зазначає. що на глобальному рівні відсутність фінансування виглядає як відсутність взаємодії між рівнями надання допомоги – між первинним та вторинним, або ж відсутність взаємодії всередині рівня. І цьому є кілька причин. По-перше, ресурсні можливості пацієнта обмежені, – віддавши гроші за упаковку додаткових ліків у людини не залишиться коштів на ліки основної групи, по-друге, відправити заможного пацієнта до суміжного спеціаліста – це втратити його, а значить і свій заробіток». Конкуренція всередині системи за фінанси від людей, які звернулись по допомогу. Завдання полягає в утриманні хворого при собі і не віддати іншому лікарю. І де тут надання повноцінної допомоги хворій людині?

Принциповим для існуючої системи є дисбаланс знань між лікарем і хворим. Вважається, що лікар, в силу своїх професійних знань, краще розбирається в тому, що відбувається з хворим, і тому він повинен довіряти лікарю при визначенні того, що з ним сталося і яке лікування призначити, що є найкращим. Пряма мова статті: «Медицина отримала незвичайну владу. «Тільки лікар тепер «знає», що таке хвороба, хто хворий і що треба робити з хворими і тими, хто належить до групи особливого ризику». Іншими словами, вже не сама людина визначає, хворий він чи здоровий, а той, хто аналізував «зразки», взяті з його тіла. Якщо людина робить спробу спитати: «що за препарати їй виписали, і що після їх використання може з нею бути?», то у відповідь можна почути: «нащо вам щось знати, ви ж не спеціаліст». Природно виникає внутрішній протест, бо це стосується тебе, твого стану здоров’я, тобі щось призначають, ти не знаєш що це, з чого складається речовина пігулки, навіщо тобі це призначають? Твоє здоров’я тобі вже не належить, бо ти у системі де існує багато спеціалістів, які по одиночці будуть лікувати кожен окремий орган, призначати ліки саме для цього органу. Сама людина відсторонена від процесу «налагодження» роботи свого тіла, бо це роблять за неї. Все роздробилось, спеціалізувалось, диференціювалось на окремі частини, органи і функції. Ситуація така, що ти вимушений довіряти себе і своє здоров’я лікарю, який призначає терапію, не дивлячись на всі ті побічні ефекти, які в собі несе споживання тих чи інших препаратів. Тобто, висловлюючись на суржику: «одне лічим, а інше калічим». Не зрозуміло хто при цьому несе відповідальність за наслідки? Приблизно це виглядає десь так: вам не допомогли ліки які ми призначили? У вас виникла алергія? Так, зачекайте, зараз призначимо вам щось інше. З цього приводу Ілліч каже : «Медичні процедури перетворюються в чорну магію, коли замість того, щоб мобілізувати власні цілющі сили хворої людини, вони перетворюють його в паралізованого і наляканого спостерігача за своїм власним лікуванням».

Особливостями нашої медицини є те, що при звернені система ідентифікує тебе як потенційного клієнта на медичні послуги, а отже – ласкаво просимо та готуємо готівку! Є мале і велике коло медицини по якому тебе «запускають». Мале коло приблизно виглядає так, що спершу – обстеження (аналізи), потім – діагностика (ренген, УЗД і т.д.), ну і етап – споживання (аптеки, лікарні). Велике коло доповнюється етапом попадання у стаціонар. Кожний етап – окремий вид бізнесу. Так, медицина не повинна бути безкоштовною, але є різні принципові підходи: медичний, коли не зважаючи ні на що, людину треба лікувати, та підхід здоров’я, коли ефективна взаємодія хворого з лікарем приносить видужання, або полегшення стану. Отже назріло питання не про лікування, а про зміну принципової концепції підходів до поняття здоров’я людини, здорової людини, здоров’я, як такого. Якщо змінюються поняття та підходи, то ми починаємо змінювати методи та способи рішень. Медицина – це функція (лікування), а здоров’я – це процес (на протязі життя), це комплекс заходів на покращення життя та довголіття людини. Медицина повинна усвідомити, що вона є функцією у процесах життєдіяльності та здоров’я людини. Ілліч вітає медицину як галузь знання та досвід солідарності. Однак, каже він, існує непереборна відстань між медичним закладом, що трактує хворого як формалізованого об’єкта (пацієнта), — і вдумливим лікарем, що використовує свої знання в діалозі з хворим, ніколи не втрачає з уваги фундаментальну цінність життя і смерті.

Хто нас лікує? Кому ми довіряємо своє здоров’я? Тема дуже цікава, бо якщо знаєш стан речей у ВУЗах що готують лікарів, то з кожним роком стає все боязкіше і страшніше звертатись до лікаря (а якщо він заплатив за оцінку або купив диплом?). І тут вже не важливо яка буде система охорони здоров’я по Семашко чи ні. Неправильна діагностика, помилки лікарів та медперсоналу, тощо. Такі випадки трапляються і нажаль вони не поодинокі. Хто несе відповідальність за життя людини? Система чи сама людина?

Людина найчастіше приходить до лікаря з одним єдиним питанням: «Лікарю, скажіть, я не помру?» І лікар ретельно створює ілюзію безсмертя, підбираючи пігулки, призначаючи процедури, лікування та консультації. Саме страшне, я вважаю, коли теплять надією онкохворих. Скажіть людині, що їй залишилось жити декілька років, бо занадто дорога терапія забере гроші, час, нерви, дайте змогу людині прийняти самостійно рішення про своє здоров’я і побажайте їй провести відведений Богом час весело, в подорожах, в нових почуттях разом зі своїми близькими та друзями. Наша система медицини з онкохворих витягує колосальні кошти з моменту постановки діагнозу і аж до самого кінця тих мук, що припадають на долю цих людей.

Не менш гостро стоїть питання присутності медицини у нашому повсякденному житті та наша участь у масовому споживанні ліків. Лице наших міст без аптечних вивісок через кожні декілька метрів вважається неповноцінним. Картина вулиць – це якийсь оксюморон: погляд ловить назви аптечних мереж, банків, які дають позики до зарплатні, та мобільних операторів, що поповнюють рахунки наших телефонів. І для кожного з нас, за декілька років, ця картина стала природною повсякденністю, коли аптек, аптечних мереж, лабораторій здачі аналізів, кабінетів УЗД стає дедалі більше, і можна припустити, що на сьогодні, їх кількість навіть перебільшує мережі продуктових магазинів. Реклама ліків, медичних приладів та засобів вже нікого не дивує. Такий стан речей притаманний кожному куточку нашої країни. Складається враження, що в Україні йде запекла боротьба за споживання населенням лікарських засобів та різноманітних препаратів. І те, що бачить наше око, є тільки вершиною того айсбергу, того багатомільярдного бізнесу в якому ми всі по неволі приймаємо участь. Харків’яни мене підтримають, бо реклама у вагонах харківського метрополітену має вигляд шпалер і такого собі різнокольорового міні-Шанхаю. З усіх сторін людину заохочують споживати усілякі товари, послуги, купувати житло, тощо. Не останнє місце у об’ємах реклами займає і тема медицини: рекламують нові ліки, якісь препарати, заохочують здавати аналізи, звертатись за діагностикою до клініки і на все це існують неймовірні знижки, акції, бонуси, тощо. Все це кричить звідусіль, що покращить твоє життя, і що для того, щоб бути здоровим треба всього-навсього пройти обстеження, здати аналізи, після чого буде щастя, бо ти дізнаєшся що ти хворий! Виходить, що системі не вигідно щоб ти був здоровий, бо тоді припиниться споживання ліків, які призначає лікар, які виробляє фармацевтична промисловість… Сьогодні кожен лікар є партнером багатьох дистрибуційних фармацевтичних компаній, також він є складовою частиною фармацевтичного бізнесу та отримує доходи від участі у цій діяльності. В цьому факті не має нічого поганого, якщо не брати до уваги, що насправді лікар своїми призначеннями стимулює попит на придбання та споживання різних лікарських препаратів, бо він знає, що від обсягів продажу залежить його фінансовий стан. Тому масштаби щоденних призначень видно неозброєним оком у містах та інших населених пунктах по кількості аптек. Це показник ефективної роботи та взаємодії медицини та фармакології. За прикладами далеко йти не потрібно, бо коли ти приходиш на прийом, то по закінченню, на фірмовому листку однієї з фармкомпаній на тебе чекає цілий список назв того, що тобі треба випити, намазати, втерти і т.д. Всі гравці зацікавлені і вже подбали, щоб у місцевих аптеках завжди були ті препарати, які призначає лікар.

Якщо співставити показники видатків держбюджету на охорону здоров’я та статистику динаміки чисельності населення (народжуваності та смерті), а потім накласти на все це дані по смертності населення за причинами смерті, то виходить, що лікарська ефективність – це ілюзія. Не дивлячись на зростаючі з кожним роком видатки МОЗ показники захворюваності та смертності населення невпинно зростають з кожним роком та мають сталу динаміку, структура захворювань не змінюється і дуже подібна до даних російського мінздраву. Тобто у країнах пострадянського простору існують і зберігаються одинакові тенденції захворюваності, що є доказом того, що чим менше люди вважають себе відповідальними за своє власне здоров’я, тим вище в цій країні показники смертності.

Таблиця 1. Видатки держбюджету МОЗ України 2004 -2017 роки.

Рік

Видатки держбюджету МОЗ, млн.грн.

Еквівалент згідно існуючого курсу валют, млн..дол.США

2004

12 129

2 288,49

2005

15 462

2 917, 36

2006

19 720

3 904, 95

2007

27 715

5 290, 10

2008

33 551

6 643, 76

2009

36 558

4 569, 75

2010

44 765

5 595, 63

2011

48 962

6 120, 25

2012

58 454

7 306, 75

2013

61 569

7 462, 91

2014

57 150

4 608, 87

2015

71 001

2 840, 04

2016

75 409

2 792, 93

2017

77 347

2 864, 70

Як бачимо, у гривневому еквіваленті видатки бюджету кожного року зростають (вийнятком є 2014 рік).

Таблиця 2. Народжуваність, період 2011 – 2015 роки

rozhdaemost-v-ukraine

Щодо тенденцій народжуваності, то не дивлячись на лояльну та сприятливу соціальну політику країни з виплатами по народженню дітей, ці міри суттєво не впливають на підвищення кількості народжень. Показник падає.

Таблиця 3. Смертність, період 2011 – 2015 роки.

smertnost-v-ukraine

Як видно з таблиці, смертність перевищує народжуваність. Тренд смертності в Україні залишається сталим і зростаючим на протязі багатьох десятиліть з моменту отримання незалежності. Коефіцієнт смертності серед населення є одним із найвищих серед країн Європи.

Таблиця 4. Структура смертності за причинами захворювань 2011 – 2014 рік (на 100 тис. нас.)

prichinyi-smertnosti-v-ukraine

До трійки найбільш розповсюджених показників смертності включають хвороби кровообігу (серцево-судинні захворювання) – 1 місце, на другому місці – новоутворення (онкологія) і третє місце – це зовнішні причини смерті (ДТП, нещасні випадки, самогубства та ін.). Потім ідуть хвороби травлення (4 місце), а за ними – дихання (5 місце). Але якщо розглянути таблицю з показниками поточної захворюваності населення, то бачимо дещо іншу картину: хвороби систем кровообігу так і залишаються на першому місці, друге посідають хвороби органів дихання, третє – органів травлення. Виходить, що в нас діагностування онкологічних захворювань знаходиться на дуже низькому рівні.

Таблиця 5. Поточні хвороби населення України в динаміці.

tekushhie-bolezni-v-ukraine-v-dinamike

Рівень тривалості життя за сучасними мірками в Україні дуже низький.

prodolzhitelnost-zhizni-v-ukraine

Шляхи подовження тривалості життя українців автори Доповіді бачать, як

uluchshenie-prodolzhitelnosti-zhizni-v-ukraine

Найбільші показники захворюваності та смертності припадають на хвороби систем кровообігу, а саме серцево-судинні захворювання та ішемічної хвороби серця. Інформація сайту «Всесвітньої організації охорони здоров’я» свідчить, що «серцево-судинні захворювання (ССЗ) є основною причиною смерті в усьому світі: ні з якоїсь іншої причини щорічно не вмирає стільки людей, скільки від ССЗ. Основними факторами ризику хвороб серця та інсульту є неправильне харчування, фізична інертність, вживання тютюну і шкідливе вживання алкоголю. Доведено, що припинення вживання тютюну, зменшення споживання солі, споживання фруктів і овочів, регулярна фізична активність і запобігання шкідливому вживанню алкоголю знижують ризик розвитку серцево-судинних захворювань. Крім того, для зниження ризику розвитку ССЗ і профілактики інфаркту і інсульту при діабеті, підвищеному кров’яному тиску і підвищеному рівні ліпідів може бути необхідна лікарська терапія. З метою посилення мотивації людей щодо вибору і підтримки здорових форм поведінки необхідна політика в області охорони здоров’я, що забезпечує створення сприятливого середовища для можливості здорового вибору і його прийнятності за вартістю.

Прикладами заходів, які можуть здійснюватися для зниження ССЗ на загальнонаціональному рівні, є такі:

  • всебічна політика боротьби проти тютюну;
  • оподаткування з метою зниження споживання продуктів з високим вмістом жирів, цукру і солі;
  • будівництво пішохідних і велосипедних доріжок для підвищення рівня фізичної активності;
  • стратегії, спрямовані на зниження шкідливого вживання алкоголю;
  • забезпечення правильного харчування дітей в школах.»

Стає зрозумілим, що роль медицини не виключається з переліку заходів щодо запобігання серцево-судинних захворювань, але основне навантаження у вирішенні питання належить зовсім іншим сферам і чинникам.

Якщо ця система не впливає на покращення показників здоров’я людини у країні на протязі 25 років, то навіщо вона взагалі потрібна у існуючому вигляді? Реформа МОЗ потрібна, але у сенсі переосмислення самої себе, своєї ролі і першочергових задач у служінні людині і охороні здоров’я всієї нації.

Краще було б придбати у компанії IBM декілька медичних роботів Wotson, які зараз діагностують онко-захворювання з точністю 90% (тоді як лікарі вищих кваліфікацій мають цей показник на рівні біля 50% правильної діагностики випадків захворювання). Цим кроком можна шляхом ранньої діагностики зупинити процеси смертності та зберегти життя людям в країні, а також вивільнити цілу армію неефективних працівників з медицини. На кошти, що вивільняються від цих працівників, беремо на роботу десять чоловік програмістів, які будуть писати програми для роботів по діагностуванню ТОП-десяти захворювань в Україні. Одна така програма-робот може замінити десять тисяч працівників.

Будучи розумними істотами, ми повинні усвідомлювати, що гонитва за здоров’ям може призводити до розладів і захворювань. Справа в тому, щоб зустрічати кожен день з свідомістю нашої крихкості і вирішальної ролі випадку в людському житті. Є розумні межі, за які звичну «турботу про здоров’я» виводити не слід. Нам потрібно терміново визначити, які обов’язки ми покладаємо на окремих людей, які – на громадські інститути, і що ми залишаємо у ведені держави.

Хвиля

Залишити коментар