Економіка

Деякі аспекти економіки рефінансування українських банків

Протягом кількох останніх років чимало банків в Україні припинили своє існування. Натомість деякі отримали “друге життя”, що відбулося не без допомоги з боку НБУ.

Ми маємо усвідомити ризики, пов’язані з рефінансуванням проблемних банків, а також причини проведення рефінансування.

По-перше, економічна логіка рефінансування проста. Економістам відомо, що в часи кризи центральний банк має працювати як кредитор останньої інстанції. Дещо спрощуючи, можна пояснити це наступним чином. Банки беруть на себе короткострокові зобов’язання (депозити) та перетворюють їх на довгострокові активи (кредити). Будь-хто може зняти депозит у найкоротші терміни, але закриття кредиту – це складний і тривалий процес. Внаслідок цього, коли вкладники панікують, банки, навіть за якісного кредитного портфеля, можуть просто не мати ліквідності, щоб задовольнити вкладників необхідними обсягами готівки. Хто дасть позику банку під час банківської паніки? Навряд чи це будуть приватні кредитори. Бейджхот стверджував, що тут має втрутитися центральний банк і забезпечити ліквідність неліквідним, але платоспроможним банкам. Якщо центральний банк не зробить цього, банки та вся економіка можуть бути паралізовані. Коротше кажучи, вартість відмови в рефінансуванні (забезпеченні ліквідності) банків має вкрай серйозні наслідки і НБУ обґрунтовано діяв як кредитор останньої інстанції під час кризи.

По-друге, фінансова паніка шириться швидко, тому у керівництва центрального банку є лише кілька днів, а то й годин для ухвалення рішення. Тепер уявіть, що ви повинні розглянути складну фінансову установу з мільйонами щоденних транзакцій і складними кредитними портфелями – і маєте один день на те, щоб визначити, чи платоспроможна ця установа.

Тепер ми знаємо, що Національний банк України потребував багато місяців (а іноді років) для того, щоб визначити реальну якість кредитних портфелів українських банків. Цей процес тривав так довго не тому, що НБУ ледачий. Безумовно, з контролем центрального банку були багаторічні проблеми, але аудит потребував чимало  часу переважно тому, що українські банки були неймовірно непрозорими.

Звісно, нам хотілося б, щоб НБУ володів цією інформацією при прийнятті рішень щодо рефінансування, але в реальності ця інформація не була доступною, і, отже, рішення приймалися під жахливим тиском в умовах неповної інформованості.

По-третє, ми повинні розуміти, наскільки складно прийняти рішення щодо рефінансування банків. Ціна за проголошення банкрутом ймовірно здорової установи дуже висока (вкладники можуть втратити гроші, потік платежів припиняється, фірми втрачають доступ до фінансування тощо). Водночас, забезпечення неплатоспроможного банку ліквідністю означає ймовірну втрату грошей платників податків (подібно до інших центральних банків НБУ намагається мінімізувати цю проблему, вимагаючи надійну заставу). Звісно, центральний банк не хоче припуститися помилки в той чи інший бік, але вочевидь, компромісний варіант буде болісний. Простіше кажучи, центральний банк має відповісти на наступні прості питання. Чи ризикнули б ви мільярдом гривень заради припинення паніки, віддавши гроші потенційно неплатоспроможному банку? Або чи дозволили б ви банку збанкрутувати, прийнявши ризики того, що його банкрутство може потопити інші банки, посилити паніку і нанести шкоду економіці? Досвід показує, що центральні банки вважали за краще втратити «мільярд гривень», аніж мати справу з можливим крахом економіки. Іншими словами, ризики асиметричні. Може здатися, що «мільярд гривень» – це велика сума, але це лише мала частина того, що можна втратити під час банківської паніки. Наприклад, під час світової фінансової кризи центральні банки влили безпрецедентні суми у фінансову систему, аби гарантувати, що вона не обвалиться (під час Світової економічної кризи уряд США і Федеральна резервна система дали одній тільки AIG понад 180 мільярдів доларів, щоб допомогти цій системно значимій установі подолати кризу і гарантувати, що вона не збанкрутує і не потягне за собою решту фінансової системи США). Маріо Драгі якось влучно висловився про те, що Європейський центральний банк зробив би будь-що заради порятунку євро (на практиці це означало купівлю активів потенційно сумнівної якості). Забезпечуючи ліквідністю проблемні установи, центральні банки ступають на політичне мінне поле. Наприклад, голова Федеральної резервної системи Бен Бернанке був звинувачений у зраді через свої зусилля з порятунку фінансової системи США, що полягали в «друку грошей» (тобто забезпеченні системи ліквідністю). Я не знаю, яким чином НБУ зважував «за» і «проти», але не здивуюся, якщо він наслідував досвід інших центральних банків.

По-четверте, під час кризи НБУ працював в надзвичайно складних умовах: банківська паніка, різка зміна обмінного курсу, рецесія в економіці, де-факто війна тощо. Зважаючи на ці обставини, майже неможливо встановити, чи центральний банк припустився помилок (якщо такі помилки є) незумисно, чи цілеспрямовано вдався до зловживань.

Однак, має бути очевидно, що якщо центральний банк надає гроші фінансовій установі для забезпечення її ліквідності, а установа спрямовує грошовий потік «наліво», замість того, щоб використовувати гроші для приборкання паніки, відповідальність (чи принаймні значна її частина) лежить на установі, а не на центральному банку.

Дійсно, якщо лікар дає ліки дуже хворому пацієнту, а той ними зловживає, то хто несе відповідальність за наслідки? Можливо – лікар (НБУ). А можливо – пацієнт (банк на межі банкрутства). У будь-якому випадку, я ніколи не чув про банкірів чи власників банку (пацієнтів), яких засудили б за те, що вони взяли гроші НБУ, а потім збанкрутували.

Таким чином, українська реальність така, що коли добрі наміри центрального банку стикаються з химерністю українських банків, слід готуватися до несподіваних наслідків. Можливо, коли в майбутньому історики опишуть події, що сталися під час кризи, ми в усіх подробицях дізнаємося про те, хто що зробив, а також про мотиви головних дійових осіб. Проте наразі очевидно, що НБУ не можна засудити за недостатнє прагнення врятувати економіку від найгіршого.

VoxUkraine

Залишити коментар