Суспільство

Ганна Геник: “Як би не було добре за кордоном, але вдома – найкраще”

Після розпаду Радянського Союзу для Ганни Геник наступив важкий період. Позакривали всі фабрики й заводи. Важко було знайти робоче місце людині, якій уже за 40, тому вибір був один – потрібно щось шукати нове. У 2001-му році Ганна ризикнула і поїхала за кордон.

Ми спілкувалися з Ганною Геник через Skype. Зраз жінці 62 роки. Ганна Геник іде в ногу з сучасністю і навіть будучи за кордоном, хвилюється за свою Україну і намагається всіляко допомагати волонтерською діяльністю. Жінка відмовилася надавати свої фото і вказувати місце проживання, бо вважає, що можна передати суть і без показу світлин.

Раніше жінка проживала на Закарпатті й працювала бухгалтером. Тепер є доглядальницею за пристарілими людьми в італійському місті Болонья. Робота, за словами Ганни Геник, не є надійною та довгостроковою, адже люди похилого віку швидко помирають. Доводиться часто міняти місце праці.

В Італію пані Ганна переїхала жити одна: родина й досі проживає на Закарпатті, адже чоловік тоді лишився вдома доглядати за батьками. Жінка приїжджає додому раз на рік і тільки на один місяць. Також рідні їздять відпочивати на море в Італію.

Нинішнє місце роботи

Коли приїжджаєш у чужу країну, то стараєшся легалізувати свої документи. За 16 років можна отримати громадянство Італії, однак воно мені не потрібне.

Спілкуємося з рідними через Skype. У нас із чоловіком обов’язки розподілені: хтось заробляє гроші, а хтось доглядає за домом.

Зараз я працюю у 95-річної жінки Ізори. Обов’язки такі, як і в кожної господині на Україні: готувати їжу, прибирати в будинку, прати, робити покупки. Для заробітчан середня заробітна плата 800-900 євро. Будівельники можуть отримувати й 1500 євро в місяць.

«Коли вперше приїжджаєш у чужу країну, то відчуваєш страх, що не вдасться знайти роботу»

В Італії мене багато чого здивувало. В першу чергу це чужі запахи, зовсім інше повітря. Воно більше насичене йодом, морське. Велике скупчення транспорту, смог, різнорасові люди –  зрозуміла, що опинилася в зовсім іншому світі.

Коли вперше приїжджаєш в чужу країну, то відчуваєш страх перед тим, чи вдасться знайти роботу. За кордоном людина не пропаде. Головне мати гроші на певний період, а потім і знайдеться робота. Найголовніше –  це знати мову. Я не могла складати речення, хоч і мала словниковий запас 2000 слів і предмети називала правильно. Усе, що спочатку вдавалося –  це купити білети на потяг і запитати, в яку сторону він їде. Добре, що італійці гуманно ставляться до приїжджих і  намагаються зрозуміти, що ти хочеш сказати.

Для італійців важливий порядок

Таких людей як у нас на Закарпатті – рідко де зустрінеш. Українці тверді, незлагоджені люди. Нашій державі заважає те, що немає дружби серед людей, немає гордості за свою країну. В Італії головний народ, а влада – тільки їхні слуги. Там суспільство прискіпливо ставляться до прийняття нових законів і якщо щось не сподобалося – відстоюють свою позицію. Італійці самі правлять своєю країною, а нам до цього ще далеко.

Одного разу я прибирала у дворі, а дід подав мені сірник, котрий випадково кинула на землю. Чоловік мені сказав: «Підніми, бо ми довго до того йшли, щоб була така чистота». Коли приїхала в перший раз з Італії додому, то пляшки, які валялися на вулиці, наганяли на мене страх. Як так можна принижувати свою країну? У нас закарпатці жадібні та наглі. Вони допомогти одне одному не хочуть.

Італійці не такі. Їх п’яних в громадському транспорті не зустрінеш.

В Італії вино дешеве. Пляшка напою в середньому коштує 2 євро. З їхніми зарплатами – це копійки.

Раціон італійців та ціни

Для однієї людини у тиждень на продукти потрібно витрачати близько 50 євро. В Італії дорогі комунальні послуги.

На сніданок у них кава або чай, тостери із сиром, маслом чи повидлом. На обід італійці не їдять супів. У них перша страва – це макарони з рагу або з оливковою олією, притрушені пармезаном. На друге – м’ясо, а на третє – фрукти. Обов’язковим є келих вина, щоб швидше перетравлювалася їжа. На вечерю легкий салат і традиційно сир.

У бабусі, в якої я працюю, хороша пенсія. Ходжу до лікаря, який їй виписує рецепт, за ним вона отримує ліки безкоштовно. Якщо маєш медичну страховку – за більшість медикаментів не потрібно платити. Лікарі доброзичливі.

Футбол, футбол і ще раз футбол

Італійці людяні, розвинуті люди, а також – завзяті фанати футболу. Коли проходять змагання, то на вулицях дуже шумно. Вони так переймаються грою, ніби самі вийшли на поле. Коли виграє команда Італії – то машини женуться містом і лунає багато криків. Я рада, коли їхня команда програє, бо тоді така тишина)))

Пізній шлюб й окремі рахунки

Одружуються в Італії пізно. Спочатку молодь здобуває освіту, стає на власні ноги, обзаводиться житлом та автомобілем. Найчастіше чоловіки одружуються у 35 – 40. Буває, що 45-річні татусі ведуть своїх старших діток у перший клас. Іноді пари 25 років проживуть разом, а потім одружуються. Більшість пар живе в цивільному шлюбі. Якщо одружені, то закон буде на стороні жінки. Коли чоловік залишає дружину з дітьми і йде до коханки, то все майно може залишитися колишній. Платить аліменти на дітей та на дружину, якщо вона не працює.

У кожного окремі рахунки, а домашні обов’язки не діляться на суто чоловічі чи жіночі. Хто швидше приходить з роботи, той і готує їжу, прибирає. На вихідних чоловік робить покупки. Наприклад, дочка жінки у якої я працюю, жила зі своїм хлопцем разом 6 років, а потім одружилися. Зараз взяли в кредит будинок і кожен оплачує свою половину. Добре мати окремі рахунки, адже ніхто нічого не втрачає, якщо неодружена пара розійдеться.

Італійські діти ростуть впевненими

Виховання дітей сильно різниться від нашого. Італійці по-особливому ставляться до свого чада. У дитину вселяють віру в те, що вона герой. Малечі приділяють багато уваги, часто з ними розмовляють, пояснюють, що можна, а що – ні. Батьки підтримують дітей, виховують у них впевненість та спільно допомагають побороти страх. Італійці завжди говорять діткам: «Ти все зможеш, ти молодець». На Закарпатті наше покоління ростили інакше. Нам потрібно 100 років іти до їхнього виховання, побуту.  Якщо молодь, яка проживає за кордоном не повернеться додому і не привезе європейські цінності – порядку не буде ніколи. У нас діти можуть псувати майно в громадському транспорті і їм за це рідко роблять зауваження. В Італії таке не пройде. До речі, замітила, що там багато художніх шкіл. Діти вчаться малювати, робити фотографії.

Якщо в сім’ї 2-3 дітей, то від держави йде допомога. Влада старається сприяти процесу збільшення населення, тому що відбувається деградація раси. Є багато сімей, які не мають дітей.

Українки красивіші за італійок

Наші слов’янки красивіші за італійок. Якщо ти потрапляєш в сім’ю, де в старої жінки є некрасива дочка, та в свою чергу тебе всіляко гнобитиме. Українок можна розпізнати легко. Ідучи дорогою, зразу видно, де наша, а де італійка. Українкам завжди роблять компліменти.

«Еміграція – це страшна річ»

Давати молоді робочі місця, вчити людей і робочим професіям, що Україна за 26 років упустила. Зараз на передову потрібні танкісти, а їх нема. Хто виїжджає жити за кордон, той додому вже не хоче повертатися. Спочатку затягує робота, а потім уже і сім’я. Еміграція – це страшна річ. Над її зменшенням державі треба ще довго працювати.

Сучасній молоді я бажаю жити добре в Україні, вкоренитися на Батьківщині. Як би не було добре за кордоном, але вдома – найкраще. Щоб спали на своєму ліжку, пили свою воду… В якій би країні ви не жили, все одно, завжди будете емігрантами. Незважаючи на свій вік, я йду в ногу з сучасністю. У своєму житті я перенесла операцію, переломи, та опіки, але завжди лікуюся і рухаюся вперед. Так і молоді бажаю – вірити і все буде добре.

Спілкувалася Яна ТЕГЗА

Залишити коментар