Важливе Суспільство

В Україні боротимуться з інтернет піратством ( Частина 1)

Ми використовуємо  музику, тексти, відеоматеріали і д.т. Не усвідомлюючи того, що за викорстання матеріалу насправді потрібно платити.

Україна стоїть на порозі ринку з цивілізованим ставленням до авторських прав і є можливість відразу опинитися в XXI столітті, минаючи ХХ.

 Протягом останніх років в різних рейтингах України зберігає статус однієї з найбільш піратських країн світу. Так зване «онлайн-злодійство» є досить складною проблемою в сучасному українському суспільстві. Протягом тривалого часу такий стан речей задовольняло значна кількість гравців. Однак настає час власників авторських прав, вимогливих споживачів і нових бізнес-відносин.

Інтернет-піратство до прийняття нового закону

Тривалий час зацікавлені сторони суперечок по авторським правам вирішували їх в суді. Однак розвиток нових технологій вніс свої корективи. Суд був вже не в змозі забезпечити ефективне, швидке і дешеве вирішення спорів. В результаті, альтернатива – система “notice and takedown” була створена для захисту правовласників.

Ця система була впроваджена в 1998 році в Сполучених Штатах. Замість подачі позову “notice and takedown” забезпечує виключне право власника авторських прав відправляти повідомлення про їх порушення авторських прав (заблокувати або видалити контент) потенційному правопорушнику за допомогою інтернету. Хоча країни відрізняються в моделях побудови “notice and takedown”, принцип залишається тим же – захищати права інтелектуальної власності в інтернеті.

До 2017 року Україна стояла осторонь цього процесу. Нещодавно прийнятий закон представив національний інститут захисту авторського права в інтернеті. В минулому, як правило, після отримання інформації про порушення прав, власник направляв повідомлення сайту про неправомірну діяльність із проханням заблокувати контент, погрожуючи відповідальністю. При цьому, власник сайту рідко виконував запит чи навіть не підписував угоду про співпрацю із зобов’язанням постійно блокувати піратський контент. Але у багатьох випадках, власник сайту не був зацікавлений зупиняти піратську діяльність, тому він не відповідав на запити по видаленню незаконного контенту чи підписання ліцензійної угоди.

Враховуючи такі реалії, інтереси правовласника могли бути захищеними класичним ініціюванням цивільного (господарського), і (або) кримінального процесу. Господарський процес по порушенню авторських прав в інтернеті був довгим, дорогим і малоефективним. Навіть після того як власник авторських прав міг отримати необхідне рішення про видалення контенту, сайт був у змозі його перезавантажити, що знову викликало початок суперечки. Крім того, великі перешкоди лежали на шляху отриманні контактної інформації про належного відповідача (відомості про домен) у зв’язку з особливостями законодавства про захист персональних даних і неефективних інструментів по фіксації неправомірного використання піратського контенту. З іншої сторони, якщо власнику авторських прав було завдано збитків, які перевищують 16 000 грн, кримінальний процес запускався із добре відомою виїмкою серверів, що ставало причиною тимчасового зупинення роботи бізнесу.

З іншої сторони, інтернет-провайдер, будучи важливим проміжним гравцем, займав нейтральну позицію в цих ситуаціях. Це обумовлено законодавством в сфері телекомунікації, яке звільнило провайдерів від будь-якої відповідальності за зміст передачі.

Очевидно, що обидва варіанти не задовольняли обидві сторони та не урівноважували їх права і обов’язки при вирішенні суперечок у сфері порушення авторських прав. Цивільно-правові механізми не є достатньо ефективними для власників авторських прав, а кримінальні заходи не відповідають тяжкості дій вебсайтів (власників вебсторінок).

Залишити коментар