Цей день в історії

Відставка засновника “Російської визвольної армії”

Незважаючи на те, що від моменту завершення Другої світової віни минуло вже понад 70 років, на сторінках її історії все ж залишається чимало білих плям.

8 березня 1942 року генерал-лейтенант Андрій Власов був призначений заступником командувача військами Волховського фронту, а 20 квітня, за сумісництвом, – командувачем 2-ї ударної армії. Протягом травня-червня 2-а ударна армія під його командуванням попала в оточення і робила відчайдушні спроби вирватися з мішка. Власов відмовився кинути власних солдатів, коли за ним прилетів останній літак, щоб евакуювати командувача вглиб радянської території. 11 липня 1942 року році він був заарештований у селі Туховежи Ленінградської області, куди потрапив випадково, виходячи з оточення.

Власов видавав себе за учителя-біженця, але був упізнаний по фотографії в газеті і відправлений у Вінницький військовий табір для полонених вищих офіцерів. 27 грудня 1942 року разом з полковником Володимиром Баєрським виступив з ініціативою створення з полонених радянських військовослужбовців «Російської визвольної армії» (РВА). Практичне її формування почалося після створення «Комітету визволення народів Росії», який був утворений у Празі 14 листопада 1944 року і мав статус уряду в еміграції, армією якого стала РВА. Генерал Власов, як голова Комітету, став одночасно і головнокомандувачем Збройними силами, які де-юре і де-факто представляли собою повністю незалежну російську національну армію, пов’язану з Третім рейхом тільки союзними відносинами. 28 січня 1945 року РВА отримала статус збройних сил союзної держави, що зберігає нейтралітет по відношенню до США і Великобританії.

Наприкінці квітня генерал Франко надав Власову політичний притулок в Іспанії і вислав за ним літак, але той, не бажаючи лишати напризволяще своїх солдатів, відмовився. На початку травня в Празі почалося антинімецьке повстання, яке підтримала частина військ РВА на чолі з генерал-майором Сергієм Буняченком і 4 травня звільнила деякі частини Праги – Рузине, Злічин і Петршин та брали участь також в боях в інших празьких кварталах – Страшніцах і Панкраці.

Власов не підтримав Буняченка і разом із вірними йому військами перейшов до американської окупаційної території. 12 травня 1945 року він втретє відмовився залишити підлеглих, коли йому таку пропозицію зробили представники американської окупаційної адміністрації і того ж дня він був заарештований військами 1 Українського фронту, коли їхав у штаб 3-ї армії США в Пльзень домовлятись про надання політичного притулку членам РОА; маршрут пересування Власова виказав один з підлеглих йому офіцерів.

31 липня 1946 року генерал Власов був засуджений закритим судом (від показового відкритого суду довелось відмовитись із-за небажання власівців визнати себе винними в зраді батьківщині) і 1 серпня був повішений у дворі Бутирської тюрми; разом з Власовим був страчений і генерал Буняченко, переданий радянським властям американцями разом з більшістю членів РОА. Всі страчені, за даними очевидців, були повішені з особливою жорстокістю – на струнах піаніно з допомогою гака, вбитого в основу черепа.

Цей день в історії

Залишити коментар