Цей день в історії

Битва під Краваном

31 липня 1423 року біля містечка Краван у Бургундії відбулася одна з найкривавіших битв Столітньої війни, в ході якої 12-тисячна франко-шотландська армія була повністю розгромлена удвічі меншим англо-бургундським військом на чолі з Томасом Монтегю. Це дозволило англійцям розпочати активний наступ в Шампані, витіснивши французькі війська в Лотарингію, і на південь, досягнувши провінції Бурбон.

Франко-шотландські війська мали вигідну позицію на одному з пагорбів біля Кравану і на їх очах Солсбері 31 липня 1423 року на протилежному березі Йони вишикував свою армію в бойовий порядок: передові лінії зайняли англійці, лівим флангом яких командував Томас Солсбері, а правим – граф-маршал Віллуобі. З огляду на те, що супернику слід було форсувати ріку, хоча й вузьку – не більше 15 м – й мілку, але зі швидкою течією, французи попри свою значну чисельну перевагу не вчиняли жодних дій, і обидві армії в повній бойовій готовності простояли одна навпроти одної три години. Очевидець тих подій Жан Ваврін в своїй «Англійський хроніці» писав, що під час затишшя граф Солсбері неочікувано і голосно прокричав: «Святий Георгій! Знамена вперед» і кинувся в ріку зі штандартом в руках. За ним у води Йони одразу рушили латники і лучники, так що «супротивник побачив перед собою в річці близько 1500 чоловік або більше». Згідно «Книги про зради і кривди, завдані Францією Бургундського дому» під час переправи англійського війська шотландські лучники обсипали його дощем стріл, після чого бургундські гармаші відповіли вогнем, який привів до «чималих жертв». Англійці під командою лорда Віллоубі спробували прорвати оборону шотландців, які забарикадувалися на підконтрольному французам мосту, але всі їхні атаки виявились марними. Тим часом інший фланг англійців досяг східного берега, де почався запеклий рукопашний бій, в справу пішли мечі та алебарди.
На обкладинці: Мініатюра «Битва під Краваном»
з манускрипту «Вігілії на смерть Карла VII», 1477-84 рр.
© Національна бібліотека Франції
Поступово хід битви почав схилятися на користь англійців, які вдарили по всьому фронту і почали відтісняти французів. У цій ситуації комендант фортеці сеньйор де Шаттлі наказав відкрити західні ворота, і бургундці з гарнізону Кравану вдарили французам в тил. Опинившись в лещатах, французи почали відступати, причому першими поле бою залишили найманці – арагонці, ломбардці і гасконці. Анонімний автор «Хроніки Діви» зазначив, що «маршал Северак, мессір Робер де Лер та інші ганебно втекли до великого збитку для короля французького; і якби вони залишилися на місцях і виконали свій обов’язок, то цілком імовірно все могло б обернутися по-іншому».
Шотландці, які продовжували утримувати міст і не відступили, зазнали найбільших втрат – до 3 тисяч убитими і 2 тисяч полоненими. Втрати французького контингенту Ваврін оцінює в 1200 убитих, включаючи 300 – 400 знатних лицарів, і близько 2 тисяч полонених. «Хроніка воєнного герольда Беррі» наводить іншу, значно нижчу, кількість – близько 800-1000 чоловік. Найважливішими бранцями англійців стали два командувача франко-шотландською армією – конетабль Б’юкен, який втратив у битві око, і Людовик І. Решта армії дофіна була розсіяна по місцевості і бургундці переслідували її до наступного дня, неділі, коли приєднались до англійців, що зайняли Краван.
Полон під Краваном для Людовика І, головного розпорядника французького двору і генерал-лейтенанта Шампані, Брі і Пікардї, був четвертим у його біографії. Джоном Бедфордом він був позбавлений графства Вандом, куди новим графом був призначений інший учасник битви Роберт Віллоубі. Після втечі з полону через два роки Людовик де Бурбон-Вандом був наділений Карлом VII графством Шартр, разом з Жанною д’Арк брав участь в облозі Орлеана, битвах при Жаржо, Менге, Божансі і Пате й був серед шести перів на коронації Карла VII в Реймсі
Після звільнення з полону наступного року Джон Стюарт був призначений головнокомандувачем французької армії і невдовзі взяв участь у битві біля фортеці Верней в Нормандії, в якій франко-шотландська армія була знову на голову розбита Джоном Бедфордом, а сам граф Б’юкен загинув.
У понеділок бургундці вирушили в Діжон, більшість англійських військ – в Монтегійон для продовження його облоги. Як зазначає в своєму «Щоденнику» паризький буржуа Жорж Шюффар, до вечора 3 серпня чутки про перемогу англійців і загибель «3000 або більш арманьяків» досягли Парижа, де з приводу перемоги (звістка прибула в день перенесення мощів Св. Стефана) було влаштоване велике свято.
Зазнавши ніщивної поразки під Краваном, французька армія на деякий час буквально припинила існування, що начисто зірвало наступальний план дофіна на 1423 рік, а вірна йому територія виявилася «розрізаною» навпіл – віднині Пікардія і південь Франції були змушені боротися нарізно, не маючи змоги прийти одна одній на допомогу. Це мало далекосяжні наслідки: Томас Солсбері зміг відправити загін під командуванням графа-маршала Віллоубі на допомогу бургундцям Жана Люксембурзького в Східній Шампані, котрі витіснили французів за ріку Маас в Лотарингію. Ще більш вражаючим був успіх військ під командуванням графа Саффолка, які з Кравана пройшли рейдом на південь понад 200 км, досягли Макона на кордоні з лояльною дофіну провінцією Бурбон, де захопили ряд фортець, включаючи потужну Ла-Рош, яку «привели у покору королю Англії і Франції Генріху». Після цих перемог військова кампанія 1423 року Столітньої війни практично завершилася.

Залишити коментар