Важливе Суспільство

Академічне середовище: хабарництво, списування, Етичні кодекси (Частина 1)

Заступник директора Інституту соціології НАН України, професор Євген Головаха вже більше 20 років досліджує суспільні настрої українців. У своєму інтерв’ю для Аналітичного центру він розповів про те, як загальносуспільні процеси, які мають місце в Україні, впливають на формування норм, мотивацію та настрої в академічному середовищі.

Феномен «аморальної більшості»

Більшість українців вважають більшість інших нечесними, непорядними людьми, хоча насправді це так не є, – як соціолог, я можу стверджувати, що таке суспільство просто не могло б існувати. Але через те, що більшість так вважає, ми знаходимося у стані розгубленості, зневіри, у стані соціальної аномії, безнормності.

Усі проблеми, які є в суспільстві загалом, мають безпосереднє відношення і до сфери освіти і науки.

Буває так, що люди, які мають усе, хочуть ще й наукове звання, хоча вони не є науковцями. Це залишкова радянська традиція, тому що наукове звання – як титул, ним можна прикритися.

Так руйнувалася і наука, і освіта: сам – доктор наук і професор, діти – в найпрестижніших університетах «вчаться», але там вони можуть не з’являтися роками.

Плагіат

У нас розповсюдженість плагіату не досліджували. У Росії провели аналіз дисертаційних робіт, зокрема і докторських, і виявили, що приблизно 70% мають плагіат – від 100 відсотків до 5-10 відсотків. Я не впевнений, що в нас буде краща ситуація.

Студенти не знають, що таке плагіат, і що компіляція, наприклад, також є формою плагіату. І навіть якщо десь там кілька слів змінив – це не означає, що не привласнив тексти іншої людини. Цьому треба вчити.

Хабарництво

Достатньо одного чи двох випадків хабарництва на факультеті, про які всі знають і за які не карають, і під підозрою опиняються всі. Формування громадської думки відбувається не тільки на підставі власного досвіду, а й через обмін інформацією – «чув», «знайомі розповідали» тощо. І вже більшість опитаних вважатиме, що у вищій освіті всі корумповані.

За моїми спостереженнями, більшість викладачів не беруть хабарів і не використовують своє службове становище.

Списування

Це є руйнування засад нормальної конкурентноздатної економіки, конкурентноздатної науки і освіти.

Було таке світове опитування, коли учнів середньої школи з різних країн запитували, чи розкажуть вони вчителеві, якщо хтось із однокласників списує. І от що виявилося – чим вищий відсоток тих, які готові «закласти» однокласників в цій ситуації – тим більш економічно заможна і демократично розвинена країна.

Моя онука, яка вчиться в Нью-Йоркському університеті, засудила свого приятеля за те, що той списав, і не розмовляла з ним кілька тижнів взагалі. Сказала: «Як це можна? Це ж нечесно!».

Ситуація, за якої учні спокійно доповідатимуть вчителеві про списування, може скластися, якщо вони розглядатимуть його не як караючу руку в класі, а як партнера, якому можна просто сказати: «Розумієте, ось цей списує, він хоче нечесним шляхом отримати те, що я хочу отримати чесним», – тоді це буде нормально.

Етичні кодекси

Я вже майже 10 років очолюю комісію з професійної етики Соціологічної асоціації України, і в нас є дуже серйозно прописаний кодекс професійної етики – чітко, послідовно, з урахуванням міжнародного досвіду. Коли мене обрали на з’їзді, я сказав тоді колегам, щоб зверталися до мене щодо випадків порушення професійної етики – суттєвих порушень, про які ходили різні чутки – і будемо розглядати їх офіційно. Я про це відкрито сказав, але за 10 років ніхто ще не звернувся.

Етичний кодекс мають розробляти активні спільноти і пропонувати його, має бути обговорення, а вже потім – затвердження.

Але розробляти кодекси треба. Люди мають знати, що вони порушують, а що вони не порушують, що – припустимо, а що – неприпустимо.

Доброчесність у навчанні

Доброчесність у навчанні – це як істина в Роберта Мертона (амер.соціолог – прим.SAIUP). Тобто ти шукаєш істину у навчанні не заради користі, і тому в тебе пристрасті не переважають над істиною. Ось цей «принцип безкорисливості» – він дуже відповідає принципу академічної доброчесності, про який ми зараз говоримо.

Окрім того, має бути певна міра скептичної рефлексії, принцип «організованого скептицизму». Людина має підключати власний моральний багаж, має з кимось консультуватися, кого вона поважає. Тому що всі правила не вкладаються в конкретну ситуацію, ми повинні розуміти, що ті ж кодекси етичні – вони застиглі, а життя – плинне.

І є певні межі, в яких, не порушуючи принципи добропорядності, доброчесності, можна існувати, але всередині цього діапазону є різні значення – як різні пороги чутливості до болю.

Доброчесність винагороджується?

Як соціолог, я це можу сказати – моральним бути вигідно. Але вигідно в середньому такому, в середньо суспільному вимірі. В індивідуальному – не завжди. Моральна поведінка створює позитивні зв’язки між людьми – отой самий позитивний соціальний капітал. Аморальна поведінка створює негативний соціальний капітал. Що таке аморальна поведінка? Це коли ви вступаєте в такі відносини з іншими людьми, про які не прийнято навіть говорити.

Ви ж не вийдете на коридор і не скажете: «Ну що, хлопці, погано знаєте, так? Ну давайте мені там по тисячі, і вирішимо!». Будь-яка цинічна людина, яка б навіть була певною, що не буде покарання, не вийде і не буде такого казати.

А якщо вийдете в коридор і скажете: «Так, погано поставився до роботи, ще раз попрацюй, вивчи такі і ось такі джерела, потім принесеш мені перший варіант, я подивлюся, потім другий….» – ви можете вийти на площу і про це всім розповісти. І це формує не тільки позитивні зв’язки між вами і тими, до кого ви звертаєтесь, а ще й зв’язки з тими, хто бачить саме таку форму відносин.

 

Залишити коментар